Хехе. А лишень вчора тепло і сонце були такими явними і попередня замітка про ранню весну у Боздоському парку була, начебто, доречною. Нині ж -- сніг і хляпавиця, або ж як колись казали у Закарпатті -- "такый лочпоч, што!" Дороги, звісно ж, ніхто не чистить, бо як заповів Великий Космос Київський "навіщо прибирати те, що і саме розтане?". От і були зранку корки (не люблю це слово) пробки у місті.
Насправді, написати хотілося зовсім не про грязюку і дороги, а про несподіване повернення зими, у яке ніхто не вірив. А я знав. :) Про це -- маленька історія.
Перше березня. Ще трохи прохолодно, але весна така весна. І мій товариш Микола, який у силу своєї молодості і загартованості полюбляє дати собі екстріму, хоч і не морж, поїхав на радванський кар’єр "відкри вати купальний сезон". Вірніше, повізся з моєю допомогою, втягнувши у цю авантюру і мене. Приїхали. Микола швиденько скинув одяг і, відсунувши тоненьку скоринку криги, шубовснув у воду. Відразу ж виліз. Сезон було відкрито. І стався такий діалог між нами:
-- Зарано ти поліз у воду, друже Миколо.
-- Не зарано. Вже буде тепло і весна.
-- Не буде. ще повернуться холодні дні,от побачиш.
-- Звідки знаєш?
-- Дивився на "циганський календар". На ньому ще лежить сніг.
-- А що таке "циганський календар"?
Ех, маладьож! Довелося розповісти, що коли стати на транспортному мості в Ужгороді і дивтися вздовж річки у бік пішохідного мосту, то, не примірюючи, десь над дахом синагоги на фоні гір буде видно невеличку полонинку. Завбільшки всього зо два футбольних поля. Оце і є циганський календар. Бо, кажуть, цигани визначали чи буде вже весна чи ще слід чекати зимоівих холодів і снігопадів саме за наявністю снігу на цій полонинці. Першого березня сніг на ній ще лежав. Ось так і не вір народним прикметам.
До речі, може хтось знає, як та полонинка називається насправді і чи легко до неї добратися і залізти, подивитися зблизька? Ну, як потепліє.