Українців вкотре банально на*бали, запропонувавши нам «на вибір» «старого, прогнозованого і проукраїнського» Порошенка і «нового, обнадійливого і лайтово проросійського» Зеленського. Ми наївно і щиро перегризали горлянки одне одному, вірячи, що обираємо власний вектор майбутнього, а, в підсумку, влада в Україні безпрограшно залишилася в руках представників кагалу «ближніх», що позмінно грабує «ету страну» вже третє десятиліття поспіль.
Демократія, вибір, змагальність – це стосується виключно їх. А нам не залишають іншого вибору, окрім як обирати з-поміж них.
І коли ми це усвідомимо, то зрозуміємо, нарешті, чому, наприклад, "майданівці" при владі не карають, а відпускають з награбованим колишніх "ригів". Або, чому, з проекцією вже на майбутнє, президент Зеленський, в підсумку, не покарає тюрмою, як обіцяв на стадіоні і з екранів телевізорів, свого візаві Порошенка.
Я не знаю, яким президентом – добрим чи поганим – зробить свою (не)смішну ляльку Зеленського ляльковод Коломойський. Але знаю, що якщо він остаточно купить собі у судах повернення Приватбанку, то це буде таке масштабне пограбування українців, яке не снилося прикоритним порохівським свинарчукам. Бо поверне він собі його вже зі 155 мільярдами гривень дофінансування з держбюджету (тобто з наших кишень), що відбулося на етапі націоналізації цієї фінансової установи. З якої Коломойський до того вивів у офшори 5,5 млрд доларів вкладників.
І це – плюс до всіх попередніх схем масштабного пограбування України авторства цього громадянина Ізраїлю і президента Європейського єврейського союзу (EJU).
Тобто, якщо, навіть, руки Зеленського поки що не крали, то можете бути впевнені, що руки його цинічного ляльковода вже знову розвернуті, аби гребти до себе. Нахабно, масштабно, цинічно. Конкретно з наших з вами кишень.
Зрештою, для мене те, яким президентом України завтра зроблять вчорашнього(?) коміка Зеленського, факт надзвичайно важливий, але за почерговістю – другорядний. Бо сам по собі факт впарювання на вищу керівну посаду в Україні клоуна – без програми, команди і любові, чи, принаймні, поваги до «етой страни», особисто для мене є спробою приниження.
Точно такою, як коли в далекому 2004-му знахабнілий «ближній» Ігоря Валерійовича і Володимира Олександровича, тодішній глава адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук заявив, що якщо вони захочуть, то зроблять президентом України навіть мавпу.
Тоді народ України обурився і вийшов на перший Майдан.
Тепер той самий народ, тільки уже з, начебто, досвідом двох Майданів і війни з Росією на Сході, самопринижувався, плескаючи в долоньки висуненню, і ганебно обрав майже 75-ма відсотками по суті таку саму «мавпу».
Я не дозволяю себе принижувати. Тому не голосував за Зеленського.
Без огляду навіть на ті величезні ризики, які несе з собою його президентство.
У першому турі «виборів» я голосував за Порошенка. Як і казав, стиснувши зуби. Бо вготований нам один з варіантів майбутнього України через можливий вихід до другого туру Зеленського і Тимошенко мене не влаштовував цілком.
І зовсім не шкодую, що вчинив саме так.
Але я не закрив очі на дотеперішнє розграбування України під проукраїнськими і проєвропейськими гаслами. І я не можу пробачити Порошенкові відсутність боротьби з корупцією. Яка, вслід за, звичайно, розбудовою потужної армії, мала би стати другою за значенням запорукою перемоги України у війні з Росією.
Тому з недільного бюлетеня я викреслив Порошенка теж.
За цілковитої і прогнозованої відсутності перспектив його обрання у вбивчій пропорції три до одного це дало мені можливість вберегти душу від тягаря відповідальності за бездіяльність і дії одного зі злодіїв при владі, що опанував проукраїнський і проєвропейський сегмент політичного спектру України.
Я – вільний.
А ви?
Не поспішайте з відповіддю.
Ані некритичні прихильники Порошенка, поразка яких очевидна.
Ані, тим більше, проЗЕліти. Бо наразі точно перемогли не ви.
