З деяких відомств на Закарпатті днями вивозилася секретна документація. Таку інформацію я отримав з власних джерел напередодні «бунтів» «євробляхарів» і конфлікту на Азовському морі. Таке буває виключно напередодні чи під час подій надзвичайного характеру в масштабах всієї держави. Стало зрозуміло, що влада знає щось таке, чого не знаємо ми.
У вузькому колі ми обговорювали можливі варіанти розвитку подій. І основним з них була можливість проголошення воєнного стану. Але навіть ще зранку це здавалося майже фантастичним сценарієм.
Так чи інакше, на цьому тлі збіг у часі обох вищевказаних подій – акцій «євробляхарів» і ескалації збройного конфлікту на Азові – вже сприймався в зовсім іншому світлі. Не як те, що на поверхні. А з прихованим, глибинним підтекстом.
Те, що протести закарпатських «пересічників» на чолі з псевдоактивістом Павлом Павловим мають не стихійний характер, а настрої цього сегмента українського суспільства керуються з відомства Авакова, тобто з кабінетів чинної влади, для мислячих і поінформованих було очевидно від самого початку. Павлов був міліцейським стукачем ще на Майдані, потім влаштовував міліцейські провокації проти «СБУшного» «Правого сектора», а тепер так само безкарно організовував блокування автотрас міжнародного значення, за що Кримінальним кодексом України прямо передбачена кримінальна відповідальність. Поліміліція віддячує своїй «шістці» гальмування кримінальної справи по скоєній ним смертельній ДТП на об’їзній біля Ужгорода і навіть «зробила несправною» саме на час тієї події відеокамеру, спрямовану прямо на місце ДТП з мікрорайону Підлипники.
На рівні всієї держави ті ж акції організовувала і координувала так само створена і маніпульована владою «Авто Євро Сила».
Тобто, насправді йдеться про те, що влада використала невдоволення мас і вийняла з засмальцьованого рукава шулерів свої краплені «шістки», аби спровокувати масштабні, але керовані акції протесту.
Хотілося просто вірити у те, що це робиться виключно для того, аби згодом продемонструвати ефективність «сильної руки», яка «розрулить» цю ситуацію.
Або просто в рамках вже традиційного міряння «піпіськами» «заклятими друзями» з владної коаліції – БПП і Народного фронту.
Сценарій виявився трохи складнішим...
Ну і другий зріз сьогоднішніх подій.
Путін, безумовно, – зло, а Росія – Мордор. Але ситуація в Азовському морі також сприймається не так однозначно, як її намагаються нам подати "воєнний кабінет" Порошенка і Ко.
Спрогнозувати дії Росії в Керченській протоці було не важко. І спровокувати агресора на конфлікт – теж. Що й, схоже, було зроблено.
«Слід зазначити, що українській стороні відомий порядок проходження військових кораблів через територіальне море РФ і Керч-Єнікальським каналом. Цей порядок вже раніше використовувався ними для здійснення мирного проходу», – йдеться в повідомленні Центру громадських зв'язків ФСБ РФ з приводу подій на Азові, що його цитує "Українська правда".
З цієї інформації можна відкинути дефініції окупантів про «державний кордон Росії», «територіальне море РФ» тощо. Але сліпо проігнорувати констатацію певної провокації з боку влади України – не варто.
Бо вона, за умов, коли потреби в конфлікту не було, а його ескалації можна було легко уникнути, цілком очевидно мала місце.
І тепер зрозуміло, для чого це робилося.
Особам, що прийшли до влади на крові Небесної сотні, які були відкинуті Майданом, але стали владою, бо мали монополію на майданну трибуну, потрібен був режим ВОЄННОГО СТАНУ.
Причому, саме тепер, коли припекло їх персональні зади, а не в часі Савур-Могили, Іловайська чи Дебальцева.
Те, що ще зранку здавалося майже фантастикою, вже ближче до вечора стало практично реальністю.
31 березня 2019 року мали б відбутися вибори президента України. Вочевидь, проблемні для перерахованих осіб. Але власне виборча кампанія мала розпочатися за 90 днів до цієї дати, тобто 31 грудня. Тобто, воєнний стан, проголошений, як обіцяється, лише на 2 місяці, відтерміновує її, а значить – і самі вибори. Тобто, щонайменше – руйнує виборчі плани опонентів. У гіршому варіанті розвитку подій – зводить їх нанівець.
На брифінгу після екстреного засідання РНБО в ніч на 26 листопада секретар РНБО Олександр Турчинов на запитання «Української правди», як вплине запровадження воєнного стану на виборчу кампанію, заявив: "Що стосується виборів, Конституція України і законодавство дають однозначну відповідь на це питання".
Стаття 64 Конституції України констатує:
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Стаття 19 «Гарантії законності в умовах воєнного стану» чинного Закону України «Про правовий режим воєнного стану» недвозначно говорить:
1. В умовах воєнного стану забороняються:
зміна Конституції України;
зміна Конституції Автономної Республіки Крим;
проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;
проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;
проведення страйків, масових зібрань та акцій.
Під сумнівом опиняється і боротьба з корупцією, що є найбільшим злом нинішньої України, і надія на яку жевріла з очікуваним запуском антикорупційних судів, які мали б завершити те, що розпочало НАБУ.
І багато чого іншого...
Загалом, все те, що у нас заберуть під приводом – реальним і надуманим – воєнної загрози з боку Росії, нам ще лише належить збагнути. При чому, з чітким розумінням того, що не все, "тимчасово" забране сьогодні, обов'язково і в тому ж обсязі буде повернуте завтра.
А наразі – просто забудьте про здобутки Майдану. У вас його відібрали політичні шулери, що є плоть від плоті Януковича, але які одягли вишиванки і навчилися кричати «Слава Україні!».
Якщо ж ви не зможете чи не захочете забути про це самі, добровільно, в режимі воєнного стану вас змусять це зробити.
Якщо, звичайно, ви, загалом – усі ми, мовчки погодимося, аби вони це з нами робили...
