Власне, вона проявилася вже відразу після виборів. Бо ні для кого не був секрет масового підкупу виборців за 500 гривень, а каденція Богдана Андріїва почалася з акцій протестів проти цього явища. Хоча згодом все стихло. Куплені містяни, звичайно ж, мовчали, а незабаром до них додалася ще й значна частина активістів, депутатів, іншого люду, яких Андріїв приручив – кого посадами, кого землею, кого грошима або місцем біля владної годівниці. І дуже швидко такий підхід показав свою надрентабельність. Вже через кілька місяців лише дотації на міські перевезення практично перекрили всі витрати, бо левова частка цього бізнесу, як відомо, належить сім’ї мера.
Однак апетит приходить під час їди. Так почалася масована плиточно-бордюрна атака на ужгородські вулиці через просту, як двері, схему. Реальний власник бізнесу, він же посадова особа, лобіює потрібні йому проекти, а бюджет міста все це оплачує. За три роки на ужгородських тротуарах не лишилося практично живого місця, якого б не торкнулася рука плиточника. Причому ефективність та якість ремонту, стан доріг цікавить сяк-так – головне викласти бордюр. На деяких вулицях навіть відбувалися локальні акції протесту, де хотіли замінити чеський камінь. Проте в цілому схема працювала – за мовчазної згоди купленого електорату.
І от нарешті вибухнуло, коли хвороба дісталася самого серця міста. Так буває з будь-якими пухлинами – що раковими, що корупційними, коли головна стадія проходить в тиші, а на заключній не допомагає ні хіміотерапія, ні хірургія. Ніби тільки тепер стало зрозуміло, що як мер, так і його підрядники цілковиті невігласи чи то в сфері містобудуванні, чи охорони історичної спадщини або навколишнього середовища. Достатньо лише поглянути на базар Краснодонців, який вже більше 20 років контролюється його сім’єю, щоб пересвідчитися, що такий господар нічого путнього для людей не зробить. З десятків мільйонів гривень, які там обертаються, навіть мізер не витрачено на обладнання інфраструктури. Хто не розуміє, про що йдеться, хай поїде на базар у найближче Мукачево та порівняє стан доріг, павільйонів, прилеглої території двох торговищ. І це при тому, що проїзд по базару в Мукачеві, коли ти можеш зупинитися біля будь-якої точки, коштує 2 гривні, а стоянка на необладнаній території Краснодонців – 5 грн за годину. Навіть злощасні бордюри тут не викладені, не говорячи вже про плитку, бо ж не міський бюджет, а сімейний.
Одне слово, філософської чи мистецтвознавчої дискусії тут не буде, бо нема з ким. Досвід площі Народної переконує, що мільйони для вбогих духом – це єдиний аргумент, і в кращому випадку вони ними готові ділитися для хабарів. Нагадаю, що на площі Народній йшлося про 3,5 мільйонів, а тепер про 21. Тоді влада задіяла всі сили правоохоронців для розгону активістів і свого домоглася. Площу сплюндрували. Правда, комусь такий совковий кітч подобається і на це нема ради. Невдовзі носії таких цінностей були вигнані з влади і ми побачили увесь несмак Межигір’я, Пшонки та їх поплічників. Однак метастази залишилися. На жаль, в головах, звідки й починається вся розруха.
Тому липи на набережній Незалежності, як і історичну родзинку міста, безумовно слід зберегти. Але хвороба значно важча. І простих рецептів ні в Ужгороді, ні в Києві чи Донецьку не буде.