Ой, довго я бився, аби визначити походження слова моєї малої Батьківщини – Мараморош. І так, і сяк виляв поміж науковцями та поетами, а що таки означає мій край – Мараморош, так і не визначився! Адже звідси я вперше ввів в українську літературу Пинтю-капітана. Тоді, ще за совка.
Пинтя-капітан (ілюстрація) – се і не вуйко, і не злодюжка, а охвіцер! Марамороша. Румун за національністю, але чоловік за пристойністю. Мараморош дотепер береже Його ім’я! Мараморошу пофік національність – Мараморош цінує тих, які всупереч усіх національностей і сповідування релігій стає на бік скривджених. Отже, що таке Мараморош…
Мараморош – з румунської мара (великий), а що таке морош – ніякий румун ба навіть з українським корінням тобі не відповість. З тиждень тому познайомився я в Кийові з україномовним письменником Румунії Михайлом Трайстою (уродженцем тої, з-за Тиси Мараморщини), який так і не зміг мені пояснити слово «морош». Лем розвів руками!
Отже звертаюся до високочолих майстрів закарпатського слова, аби таки розтлумачили слово «морош», що воно таки означає. Позаяк «морос» (таки «морос») українською ще ніхто не розтлумачив, а що стосується слів з угорської та румунською, мене геть не цікавить. Адже мадяри та румуни приплентались на мої землі Мараморщини значно пізніше.
«Морос» – тяжке слово, як і мій край. І визначення сьому слову ще ні один «учений» не дав. А мо’, та хто відгукнеться…
Чекаю!