Богданські смереки, або Похвала глупоті

Дні віку нашого — сімдесят літ,

а як при силі — вісімдесят літ,

і найкраща пора їх — труд і хвороби:

час швидко минає, і ми зникаємо.

Псалтир, псалом 89:10

Давно збирався зробити цей допис, але все якось руки не доходили. Тема місцева, соціальна, актуальна для богданської сільської громади і може для широкої аудиторії нецікава. Хоча спробую надати матеріалу ширшого звучання та більш загальних висновків.

У 2017 році Рахівщиною пронеслися два буревії. Один – наприкінці літа, другий – на початку осені. Обидва буревії накоїли багато лиха, повалили багато дерев, лісу, знеструмили населені пункти тощо. Але про це трохи згодом. Спочатку заглянемо трохи в історію. Так, в 2012 році в Рахівському районі трапилися два трагічні випадки, коли старі дерева повалилися та забрали з собою людські життя. Після зазначених подій головою обласної державної адміністрації було видано розпорядження, яким органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, установи, організації зобов’язали обстежити та зрізати аварійні дерева в межах населених пунктів та вздовж шляхів сполучень. Питання було на контролі в місцевих державних адміністраціях, контролювався хід виконання відповідного розпорядження. Я тоді, як сільський голова, зорганізував видалення цілої низки аварійних дерев в межах населеного пункту с. Богдан. Добрі наслідки цього видалення проявили себе під час буревіїв у 2017 році, адже, не дивлячись на потужний буревій, в межах села, за винятком сільського цвинтаря, було повалено лише два дерева.

Тоді ж, у вересні 2013 року, відповідно до зроблених дозвільних документів були зрізані старі смереки, уражені хворобами (коренева губка, коренева гниль, короїд), що росли на південному краю сільського кладовища над дорогою, що веде в урочище Чокай-Клифа. Їх вік добігав кінця. До речі, якщо б тоді вони не були зрізані, всі вони були б повалені вітром у 2017 році на кладовище і, зрозуміло, поламали б пам’ятники померлим, тобто завдали значних матеріальних збитків родинам померлих родичів, позаяк вітер дув саме з півдня, з території Румунії. Відразу після їх зрізання почався театр абсурду. Посипалися дзвінки на гарячу лінію, скарги в обласне управління екологічної інспекції, обласну прокуратуру (копію скарги додаю). Так звані сільські «екологи» підняли ґвалт, мов рубають дерева, знищують екологію, тощо. Особливу наполегливість проявили тоді такі «активісти» як Марія Морочило, Степан Шорбан, Юрій Процюк. А скарга, на мою думку, була написана автором багатьох подібних «творчих дописів», якого легко впізнати за лексикою. До речі, його підпису під текстом скарги немає. Підписанти в більшості були або обмануті, або виявилися залежними від деяких осіб. Але треба дати належне першому, чиє прізвище зазначене у скарзі – Василю Зіничу, який відмовився підписати заготовлену скаргу (його підпису під прізвищем немає). Навпаки, він тоді прийшов у сільраду, попросив надати йому ознайомитися з дозвільними документами і відповідно зробив висновки та повідомив, що проти мене готується пасквіль. А далі... Далі була перевірка фактів представниками обласної екоінспекції та правоохоронних органів. Створена була фахова комісія з представників Карпатського біосферного заповідника для вивчення ситуації. Треба дати їм належне, перевірка фактів проведена об’єктивно, неупереджено.

Зрозуміло, «активістами» зазначена акція була проведена на певне політичне замовлення. Колективну змову тодішньої панівної у районі політичної партії та ряду впливових осіб села, які використали заангажованих опозиціонерів Петра Ференца. Зокрема цю акцію підтримали всі три лісничі Рахівського ДП ЛДГ лісництв, що розташовані в селі Богдан (М. Грапенюк, М. Зварич та В. Кабаль).

Але, Бог з ними, з тими ференцовими опозиціонерами та тими зрізаними смереками. Справа в тому, що ще залишені дерева несуть велику загрозу кладовищу. Восени 2016 року на сесію ради прийшов священник православної громади Володимир Руснак з усним клопотанням про потребу зрізати решту дерев на кладовищі. На що сільський голова Степан Мільчевич резонно відповів, що попередньому сільському голові пробували шити кримінал, а мені навіщо лишнього клопоту. Але треба зауважити, що на сьогодні ситуація докорінно помінялася. Авантюризм сільських «екологів» проявив себе у всій красі, хоч спливло дуже мало часу. Більшість дерев, уражени хворобами, посохли. Ще у 2015 році одна смерека була звалена вітром і, впавши, мало що не зачепила обійстя найближчого мешканця (сусіда кладовища) Миколи Приймака. А ось буревій 2017 року зламав та вивернув з корінням декілька смерек (фото додається). На щастя, більшість впали в протилежний від кладовища бік і тому не зачепили нагробних пам’ятників, а то вже б «сільським екологам» «дякували». До речі, цю подію «сільські екологи» скромно промовчали, не стали писати скарги на буревій, гідрометцентр, мольфарів, чи навіть Бога.

Та все ж залишені ще смереки несуть велику загрозу і їх необхідно зрізати. Хоча, у зв’язку із рельєфом місцевості, де ростуть ці дерева, зрізання їх потребує неабиякої майстерності та продуманості, щоб не пошкодити нагробні пам’ятники, або ближчі будівлі. Процес видалення цих дерев є дуже трудомісткий. Тим не менше, ніхто інший, крім органу місцевого самоврядування, не має права організовувати їх зрізування, адже кладовище знаходиться в комунальній власності. У випадку нового буревію, повалені дерева на могильні пам’ятники можуть спровокувати появу позовних заяв у суді до сільського голови на відшкодування завданих збитків, позаяк всі ці питання належать до функціональних обов’язків посадових осіб органу місцевого самоврядування. Тепер зима, можна спокійно виготовити дозвільні документи, зрізати їх з найменшою шкодою. Адже це не надумана, а реальна сільська проблема. А «екологи» тепер будуть сидіти тихо, та й ніхто на них не буде зважати. Час все розставив по місцях. Але приймати рішення повинні посадові особи органу місцевого самоврядування. Їм видніше, що робити. Просто, щоб не склалася парадоксальна ситуація, коли Ференца переслідували за те, що зрізав дерева, а Мільчевича за те, що не хоче їх зрізати.

Післяслово

Дана стаття написана мною, з одного боку, з метою озвучення та реального вирішення проблеми, позаяк на кладовищі, не далеко від стоячих ще смерек, поховані і мої батьки. А з другого – для того, щоб вписати в літопис села діяння «героїв», чи, точніше антигероїв, подібно як це зробив у своїй книжці «Похвала глупоті» Еразм Ротердамський. Кожна людина, а не лише представники влади, несе моральну відповідальність за громадську діяльність, позицію тощо. І важливо, щоб не траплялося того, що онукам буде соромно за дії, вибір, позицію своїх предків. Тому до всього треба ставитися відповідально. Адже час розставляє все по місцях. І від пильного ока історії нічого не сховаєш. І необдумані вчинки обов’язково вернуться бумерангом, як у випадку зі старими смереками сільського кладовища села Богдан.