Ну, ось, нарешті, збулося. Біомасі залишилося отримати біопаспорт, і ти вже законний господар в Европі. За що й поклала голови небесна сотня та тисячі хлопців на Східному фронті. «Ode an die Freude» нині торжествує: не спить ні малий ні старий. Стрибають на радощах. А я, як завше, в печалі. Не встиг розпрощатися з еССеСеРом, як тепер уже тягнуть мене на прив’язі до ЄеС. І що за напасть: куди не ступиш – усюди балега. Так і смердить, як її розтопчеш. А мені не терпиться тута, ще на земному шляху, таки розгадати карколомну головоломку.
Роками порпаюся, нишпорю по архівах, аби відшукати того автора та власника «Радзивіллівського літопису», що заклав основу писаної історії мого народу. Адже знаємо, що власне «Радзивіллівський літопис» містить понівечену кацапами «Повість врем'яних літ». А без ПВЛ Україна куца, як Москва без Києва. Й допоки не вріже дуба Борис Патон, а заразом із ним усі гуманітарії НАНУ, длубатися ще нам у носі й читати хіба що «Карбід» А. Любки, щоб відчувати себе пристойно синами й доньками знедоленого народу. Та мені, звісно, з власниками біопаспортів не по дорозі, через що й порпаюся та нишпорю по архівах, а не длубаюся в замурзаних ніздрях, аби насолоджуватися сопухом власного еґо.
Гадаю, що лише тоді, коли знайдеться той, хто достовірно виявить автора та доведе до широкого загалу першоджерела «Радзивіллівського літопису», Україна стане нарівно ґаздинею з іншими країнами в Европі. А поки що вона, Україна, на правах грантоїдки пожирає сама себе.
Тут, Микито, як не крути, а я таки схиляюся до думки, що в прихованому від людського ока за сімома замками «Радзивіллівському літописі» й криється арійський вектор білої раси. Десь, ось-ось, і вигулькне з табакерки той (не приведи Господи), що й розставить усі крапки над Ї… Й полетить тоді шкереберть усе напрацьоване піїтами-вченими віками й доведеться заново вивчати Історію!
Dialektikḗ.