Сонце не сходить і не виходить.
Автор
Янек утік – яничари залишились, і не збагнеш тепер кого карати… Тьма-тьмуща назбиралось їх. Через що деформоване дзеркало псує зовнішній вигляд, відповідно і внутрішній. Святі і грішні декомунізувались. Усі тепер сплелись воєдино, мов павуки у банці. Іван, скажімо, свою провину спихає на Петра, Петро на Миколу. Немає винних за вчорашнє. Хіба що онде теє немовля, що верещить несамовито, бо матір-курва покинула напризволяще на морозі його без почестей умирати.
Отож. Янек утік, а яничари залишились. А немовля несамовито верещить, дратує спритних яничарів, які оговтались після Майдану та вже вписалися за звичаєм у реалії постмодернізму.
Свят… Свят… Свят…
Тьху! (Тричі плюнь через ліве плече).
Не вір учорашнім, як казав мій няньо, «***дюкам нинішнім».
То – прокажені єлеєм.
Туфта.
Сонечку ж – вір. Адже воно світить і гріє. Наповнює душу теплом.
Надворі неймовірно жалить зима, а на душі тліє-мріє за хмарами Літо.
Буде ж одначе по-нашому! Боже…