Вперше на Театральну площу в місті Ужгороді ніхто з облдержадміністрації не прийшов, свічок не палив. Замість того відбулося відкриття концепт-готелю та ресто-бару “Emigrand”, на якому був присутній голова облдержадміністрації Геннадій Москаль і американський мільярдер закарпатського походження єврей Алекс Ровт. Концепт-готель належить колишньому регіоналу Мошаку. Наступного дня хтось облив червоною фарбою пам’ятник жертвам Холокосту, недавно спорудженому в обласному центрі. Помстилися мертвим. Події детально описані й проаналізовані на цьому сайті.
Повірте, пишемо без будь-яких емоцій здивування чи образи (хіба що трохи огидно). Проста констатація.
Ось коли у Виноградові у 2011 році за кілька хвилин до початку мітингу-реквієму, присвяченому черговій траурній річниці Голодомору вчителька угорка разом з школярами третьої (угорської) міської школи весело всміхаючись і перемовляючись залишали жалобний захід… Їх, звичайно, туди зігнали по рознарядці – з кожної школи стільки-то учнів та вчителів і т. д. – звичайна совкова практика. Видно в якийсь момент вони вирішили – а що ми тут, власне, робимо? Тоді, зізнаюся, було трохи не по собі. Але зараз все стало на свої місця. Звідки у них буде повага до події чи співчуття до жертв Українського голодомору, якщо вони є нащадками тих, хто віками гнобив автентичне русинське (українське) населення, вбивав та катував їх у 1939 році, а сусідня Угорщина все робить для того, щоб їхні голови були повернуті в сторону нодьмомо. Зайве говорити, що Україна, яку насправді можна зустріти тільки на Майданах, ніколи й не могла якось вплинути на цю ситуацію. Їй би своїх українців не втратити та від ґвалтівників олігархів відбитися. Вже не кажучи про східного «брата». Тому теж жодних питань.
Питання також зникли, коли минулого року на 2 річницю Революції Гідності, вже після того, як каналізацію вернули в хату і у владні апартаменти вселилися колишні регіональські посіпаки, антиукраїнець-"русин" Продан вручав грамоту волонтеру з "Відродження" Роману (ось вони справжні герої, виявляється!). І нема нічого дивного якщо вони навіть всі у вишиванках будуть. Вишиванка, вдягнута на брудне тіло і нечисті помисли, насправді, нічого не значить. Хоча перетворення української вишиванки в уніформу зрадників малоприємний факт.
Після таких рядків нас назвуть шатуном, який до того ж розпалює міжнаціональні конфлікти. Даремно. По-перше, підозрюю, що оте мирне співіснування більше міфічне і численні рулади про нього нагадують своєрідне заколисування. Спали ж в основному нижні поверхи, яким і так спати положено, а співали колискову верхні. Більше для самозаспокоєння. Дуже некомфортно себе почувати в Українській державі після всього. Зрозуміло, вибачення просити у своїх колишніх смердів дуже непросто. Ось і співають про мир і дружбу, кардинальні відмінності закарпатців разом з русинами та мадяронами, щоб тривожні думки відігнати. В результаті: одні співали, інші – крали та брехали, разом дно наближали.
А по-друге, і це головне, до чого вели – ми живемо в часи війни. Чітко і випукло проступили нації (запрацювали глибинні механізми самозбереження), плотолюбивими стали погляди колишніх сусідів і братів. Тому не дивуйтеся нічому, навіть тій зневазі (абсолютно продуманій), яка була продемонстровано кілька днів тому в обласному центрі у річницю чи не найбільш жахливої трагедії для кожного українця. Настав час зоополітики, час повернення тваринних інстинктів. Коли нищать душу, ламають волю, розмивають ідентичність того, кого призначено з’їсти.
Треба би помолитися, щоб вкінець не розлюднитися. Якраз час настав. Всім разом. І попустить...
Чи може вже «святить ножі»?
Отже це війна.
А потім, після того, як нап’ються крови, настане мир і порозуміння.
Спаси Господи і помилуй!