Ще батько психоаналізу Зигмунд Фрейд, який глибоко проник у несвідоме, напередодні ІІ світової війни передбачав похмуре майбутнє людства, оскільки розумів, що оволодіти стихією інстинктів – надто непросте завдання для вразливої, тендітної свідомості. Але трагедія всесвітньої бойні, а відтак і загроза ядерного катаклізму, здається, вплинули на непокірне «колективне несвідоме» і людству вдавалося уникати масового самознищення. Принаймні друга половина ХХ століття породила надію, що цивілізація відтіснила варварство на маргінес.
Однак покоління, яке безпосередньо пережило шок воєнного абсурду, практично відійшло, наступне його героїзувало і людство знову опинилося в ситуації, коли «історія вчить тому, що історія нічому не вчить».
Поступово національний егоїзм, а по суті варварство, знову почало захоплювати провідні політичні позиції в багатьох країнах Європи та Азії. Гримуча суміш імперського православ’я та сталінізму запаморочила голови росіянам, які уособлюють собою дикуна з ядерною дубинкою. Відтак повертається середньовічний снобізм до англійців та голландців, які не бажають брати на себе проблеми менш просунутої Європи. Піднімають голови традиційні войовничі націоналісти у Франції, Угорщині, Австрії. Не говорячи вже про те, що Туреччина, Ізраїль, різнобарвні ісламісти за великим рахунком ніколи й не виходили з воєнного стану.
І ось тепер цей вірус охопив більшу частину американців. Звичайно, можна поблажливо ставитися до гасла «Повернемо велич Америки», бо це банальний передвиборчий популізм. Але «Німеччина понад усе» попервах виглядало також не дуже страшно і вельми патріотично.
Нині вже купа коментаторів намагаються раціоналізувати вибір Д.Трампа, мовляв, народ скористався демократичним правом, стомився від нав’язливої преси, інтелектуалів, еліти і хоче простого хлопця. Проте це саме той випадок, коли «простота гірше злодійства», бо за нею криється цинічна демагогія, безпринципність та примітивне хитре бажання обдурити ближнього.
Приклад з виправданням Трампом несплати податків тим, що «я розумний», є чудовою ілюстрацією цього. Причому десятки мільйонів людей думають так само і це для них – вдалий жарт. Але президент задає моду, і для тих же мільйонів тепер це стане загальнонаціональним змаганням - хто розумніший – і крім фінансового дисбалансу, недобросовісної конкуренції та зростання корупції нічим не закінчиться. Так породжується безлад, який веде до непередбачуваних соціальних катаклізмів. А відверта дурня психологічно захищається тезами про розум та велич нації.
Тому виправдовувати політичний примітивізм це так само, як виправдовувати справляння нужди в публічному місці. Мовляв, що тут такого, коли це природно. А повага до людей, санітарні норми, культура в туалетах, то все умовності, які стримують безпосередність. Та й лізти під спідницю до жінок можна, бо я самець. Одне слово, ми – народ, де забажав, там і наклав.
Але все це не нове, а навпаки – зовсім свіже минуле. І особливо образливо, що найрозвинутіша країна повертається до цього стану. Хоча в цій історії є і свій плюс. Бо мимоволі у свідомості наших співвітчизників складалося враження про американців як про небожителів, які все можуть. А виявилося, що людська природа не визначається нацією та місцем проживання, що демократія потребує постійного захисту та самовдосконалення. І їхній Трамп, за якого проголосувало пів Америки, нічим не кращий за наших Януковича, Пшонку чи Медведчука.
Тому людство у ХХІ столітті, якщо хоче вижити, повинно змагатися не націями, державами та арміями, а освітою, культурою, технологіями. І так само, як порядні американці, європейці, росіяни допомагали порядним українцям звільнитися від жлобського режиму плутократії, так само американська демократія потребує допомоги порядних людей усього світу. Бо всі ми – в одному човні. А шлях до бабуїна в людській подобі доволі короткий. «Єдине, що потрібне для тріумфу зла, це щоб хороші люди нічого не робили», – Едмунд Берк, англійський публіцист.
P.S. Суто професійне спостереження з американських виборів. Всі соціологічні служби США фіксували перемогу Г.Клінтон на рівні 3-5%. А результат виявився протилежний. Ніби помилка. Але… На виборах 1993 року в Росії ЛДПР Жириновського набирає на 10% більше, ніж показує соціологія, і займає перше місце. У 2006 та 2007 роках БЮТ так само перевищує показники загальноукраїнської соціології приблизно на 10%. В Ужгороді С.Ратушняк у 2014 та 2015 роках перевищив свій соціологічний показник в таких же параметрах, хоча й не зайняв перше місце. Всіх цих кандидатів, включно з Трампом, об’єднує неприкритий популізм на грані фолу. Висновок: їх виборець соромиться відкрито говорити про свої вподобання, часто, навіть, несвідомо. Це так само, як більшість людей люблять смакувати кримінал, насилля, порно, але вважають суспільно неприйнятним в цьому зізнатись. Звідси така похибка, причому на диво статистично стабільна. Цікаво і потребує спеціального дослідження.