Якщо минулого року подібний захід містив три великі хореографічні композиції, то нині зроблено акцент не на епічність, а на демонстрацію усього жанрового спектру можливостей даного колективу – півтора десятка дуже відмінних один від одного номерів з традиційним віршованим конферансом від п’яти студентів і безліччю режисерських родзинок. У залі – переважно батьки та інші родичі студентів, також кілька груп хлопців у військовій формі.
Починається усе з декламації “Монологу Вічності”, який одразу налаштовує глядача на баладний і казковий лад. Вона переростає у хореографічну композицію “І буде нова земля, і буде нове небо” (І.Шевцова). Під час танцю учасники граються з величезним глобусом, насамкінець він злітає під колосники і лишається там висіти увесь концерт.
Хор виконує пісню «Заплету віночок”. Відтак лунають “Гуцульські мелодії” у виконанні ансамблю народних інструментів (В.Вігула). Гудаків змінює запальний закарпатський народний танець «Губаня” (колектив «Кольори Карпат”, керівник І.Пастеляк). Далі фольклорний ансамбль виконав пісню «На вулиці скрипка грає”. Його змінив ансамбль угорських інструментів (М.Петрушевський). Окрім майстерного виконання, вражала ще й довершеність сценічних костюмів “з голочки”. Ту не економлять на мистецтві, яке буває або дорогим, або ніяким. Костюми гіпнотизують, і сам не помічаєш, як знімаєш усі психологічні бар’єри між собою і виконавцями. А вони ж буквально проповідують – і словами, і рухами. Мовляв, коли всі разом, сила мультиплікується, синергія запалює додаткові ефекти, котрі більші за суму всіх окремих доданків.
Справжній сюрпризом стала хореографічна композиція «Бограч” (М.Шютів). студенти засвідчили, що здатні танцювати не тільки про архітектуру (так було минулоріч), а й навіть про кулінарію. Хоча передати смак супу засобами хореографії – це треба наважитись. Виконавці у різнобарвному вбранні (кожний наче інгредієнт) кружляли і перемішувалися, ніби нарізка у казані. То ж тепер можемо казати, що бо грач – це не тільки перша страва, а й три-чотири хвилини незабутнього танцю. Він просто створений для наших численних фестивалів. Вінчає це дійство пісня «Ми українці” (М.Сухолова, Є.Бабяк)
Відтак представлено композицію артистів-лялькарів «Казав мені батько” (керівник Н.Орєшнікова): спершу четверо студентів з величезними ляльками козаків-вусанів, відтак чотири студентки з ляльками сільських красунь у віночках. Одна група «тролить” іншу відповідними пісеньками. Завершується це піснею «Чарівні україночки” (В.Горбей і колектив «Інфініті”).
Після цього логічно народний вокальний ансамбль виконує пісню «Намалюй мені ніч”. Її змінює композиція «Материнська любов” (Т.Лакатош) і «Колискова” Є.Бабяк. Три дівчини у довгих білих сорочках з трьома малими дітьми.
Їм наслідує композиція «Моїй Україні” О.Лунгу. Під час номеру шикується хор (А.Тазінгер), а за другою завісою сідає естрадний оркестр (Р.Філяк). Звучить пісня «Алілуя”. Відтак співають уже англійською – знай наших, інтегруватися готові! Частина хористів співає у білих накидках, які після пісні несподівано злітають уверх, наче хмаринки.
Раптом в партері спалахує світло і з задніх дверей до зали входить зо два десятки дівчат у гусарській формі – мажоретки з барабанами. Реакція публіки – це щось. Включно із підніманням вставних щелеп. Прослідкувавши між рядами на сцену, дівчата виконують там ще чардаш Монті. Завершила дійство масова композиція «Синє небо, жовте поле”. Синє небо спрадавна обожнювалося степовими племенами кочівників, жовте поле – їхніми сусідами-землеробами. Наш прапор – поєднання двох натур, з яких і випросталося українство, бо протилежності притягуються і взаємозбагачуються. Наприкінці над танцюючими підіймаються два великі крила – жовте і блакитне.
Головна ідея концерту – Україна не тільки чічки і смерічки (хоча і вони не сходять зі сцени), а унікальна амальгама різних традицій, які тут сплавлялися воєдино ледь не з трипільських часів. Коли наші угорці, румуни, словаки, лишаючись самими собою, займуть гідне місце в даному соціумі, це означатиме, що Україна відбулася неповоротно. Тільки тоді можлива і стабілізація нашого Сходу, думка про який звучала «між рядками” чи не кожного номеру.
Серед педагогів усього світу побутує жарт, що, в принципі, можна і зайців навчити сірники запалювати. Правда, як саме цього досягти, ніхто не знає. Викладачі цього коледжу – знають. Бо працюють справді з талановитим контингентом – бодай на 5%. Ну а необхідні ще 95% знань, навичок, умінь, старань додаються у ході навчання.
Наступний концерт студентів і випускників коледжу відбудеться 19 травня у філармонії, він складатиметься переважно з творів класичної музики і демонструватиме вже іншу грань таланту даного колективу.