Те, що скажу зараз, знову очікувано не буде сприйняте масою, яка захоплено плескає в долоньки висуненням активістів ЄвроМайдану і Михайла Качура у партії влади.
Це – інформація для осмислення і проекція на пастки, які закладаються сьогодні, але спрацюють в майбутньому. Але більшість народу не хоче чи нездатна думати зараз, не кажучи вже про здатність і спроможність відповідально ставитися до того, що буде за півроку чи рік. Бо через півроку-рік вже прогнозовано всі прийдуть до тями і так само прогнозовано почнуться розчарування та плачі "нас обманули". А для того, аби не розчаровуватися, важливо не зачаровуватися.
Тому апелюю для нечисленної категорії мислячих, бачачих і чуючих.
Насправді те, що відбувається в контексті нівеляції громадської ініціативи її корпоруванням у здискредитовану владну вертикаль, є величезною помилкою. Бо висунення нормальних людей від партії, яка у своїх верхах акумулювала в собі тих, кого відкинув Майдан, але хто узурпував владу, маючи монополію на майданівську сцену, це неправильно. У такий спосіб активісти дають можливість утриматися при владі негідникам, які мали би стати нашим минулим, бо є гальмом у нашому прагненні рухатися в якісне майбутнє.
Ми всі знаємо, що нинішня влада України – таке ж минуле нашої держави, як і Янукович. Тільки ряжене у вишиванки. Ми всі бачимо, як вони гальмують рух України вперед, консервуючи старі суспільно-політичні схеми, в яких почуваються комфортно, і лише крапля за краплею (і то лише під тиском США, які не можуть собі дозволити поразки в Україні в протистоянні з Росією) впроваджують ЧАСТКОВІ реформи. Ми всі свідомі того, що поки хтось ризикує своїм життям заради загального українського добра, вони в умовах фінансової кризи і війни вкількакрат збільшують свої статки, зокрема й на контрабанді, боротьбу з якою декларують. Вони знищують добровольчий рух і позбавляють народ права захищатися від тих, хто і так має зброю. Вони забороняють нам загалом все, що є атрибутами вільної держави, бо на інстинктивному рівні бояться нашої свободи.
У контексті Ужгорода і Закарпаття подвійні стандарти чинних можновладців є не менш очевидними, аніж на загальноукраїнському. Влада схоснувала амбіції тих, хто був на вістрі боротьби, аби забезпечити власне виживання. Москаль, що прислуговував всім попереднім владним режимам, нині вислужується перед ще одним, аби за його допомогою продовжити собі життя у владі, сколотивши більшість в облраді і ставши її головою. Пацкан не може відмовитися від спокуси керувати суддями і прокурорами, яку сповна продемонстрував у двох резонансних земельних справах на ужгородській об'їзній. Всі разом – Москаль, Пацкан і Лунченко – аж ніяк не готові відмовитися від контрабанди, для якої перебування при владі створює практично необмежені можливості.
Тобто, консервується все те, від чого ми мали би відмовитися на своєму шляху вперед. Але тепер цьому злу ніхто не опонує, бо активістів розіграли і схоснували. І вони закривають очі на ті масові порушення , що їх дозволяє собі чинна влада. Бо вони - "в команді". Вони не бачать ні владних незаконних фальстартів з білбордами, ні владного плодження "двійників", ні по суті кримінальної співпраці з кримінальним Блюком і партійними клонами Партії регіонів, ні всього іншого, що бачили би за інших обставин. І вимушена виборча відпустка Москаля відбулася без їх участі.
Вони пробачають ці "дрібниці", знаходячи собі безліч виправдань. Хоча зрозуміло, що виправдань немає...
Я був одним із тих небагатьох, хто запропонував кандидатуру Михайла Качура на посаду міського голови Ужгорода ще до того, як той спокусився на пропозицію влади. Бо бачив у ньому шанс для розграбованого Ужгорода. Але пацкани, лунченки, москалі, бровді, шараничі, бойчуки, яценюки, авакови, порошенки за його спиною забирають у мене можливість голосувати за нього. Щонайменше, ставлять можливість такого вибору під величезний сумнів.
Ми спілкувалися на цю тему і він знає мою позицію з цього приводу: треба було йти на вибори самовисуванцем, або, в крайньому разі, від "Батьківщини", членом якої він був усі ці роки. Але не від влади, породженої минулим, яка використала і його, аби протиснутися в майбутнє.
Майданівець Юрій Світлик в команді з колишніми "ригами" і есдеками, з начальником корумпованої закарпатської ДАІ Бойчуком – це фантасмагорія. Але я пам'ятаю, як в часі ужгородського Майдану на чиюсь пропозицію підтвердити чистоту своїх майданних гасел обіцянкою не балотуватися у владу після перемоги, він завбачливо промовчав. Він прагнув цієї влади і нині готовий заради неї переступити щиру складову свого революційного минулого. Бо перебування в одній команді з тими, хто є уособленням минулого, вимагає таких компромісів з власним сумлінням, які є рівнозначними угоді з дияволом. Бо диявол, як знаємо, ховається саме в таких деталях.
Нема виправдання і в темі боротьби з Балогою. Бо Балогу намагаються знищити не як зло, а як конкурента іншого зла. Того, яке ситуативно при владі, і з яким уклали угоду про співпрацю М.Качур, Ю.Світлик, Ю.Угрин, В.Маняк і Р.Богуславський. І це очевидно для всіх. У тому числі і для них самих. Бо насправді Лунченко, Пацкан і Москаль – не кращі за Балогу, а багато в чому – глупіші, жадібніші, непублічніші і загалом примітивніші.
А ще, нагадаю тим, з ким пройшов спільний відрізок боротьби, що саме представники нинішньої влади є тими, хто привів до влади Шаранича, витягав з небуття Волошина, а нині реанімують вічновчорашнього Ратушняка, легітимізують бандита Блюка і співпрацюють з Медведчуком.
Тобто, все це – "не помічено", або забуто і прощено?
Можливо для когось, але не для мене.
Так, я маю можливості, але, попри те, не воюватиму персонально проти тих, з ким досі йшов пліч-о-пліч. Тим більше, не спиратимусь у своєму розумінні помилковості вибору, зробленого нещодавніми соратниками, на сюжети за участю негідників на взірець Подебрія. Але й не мовчатиму, коли матиму що сказати.
Я не дорікаю і не звинувачую. Лише говорю про те, про що думаю. Про що не можу не думати, роблячи власний вибір.
При цьому, знаючи, як влада докорінно змінює людей, не вважаю це тупиком.
Я залишаюся в опозиції. І опонуватиму владі, як робив це до цього. У тому числі, і владі М.Качура, Р.Богуславського і Ю.Світлика, якщо вона стане такою, розчинившись у владі Бойчука, Шаранича, Пацкана, Лунченка, Авакова, Яценюка, Порошенка.
І, що важливо, не тільки я. Тих, хто відмовилися від спокуси владних крісел заради справді важливих цінностей, залишилося чимало. Принаймні, достатньо, аби майбутня влада не залишилася на самоті з відчуттям власної безкарності...
