Констатація

Я не знаю, за кого голосуватиму на виборах, бо нам не залишили альтернативи. Але я точно знаю, що не голосуватиму за цю партію влади, яка під патріотичними гаслами і показною проєвропейськістю по суті демонструє пришвидшеними темпами все те, що ми ненавиділи в янучарах. Але то були відверті вороги, а ці маскуються під друзів. Ті були в російських косоворотках, а ці підступно рядяться у вишиванки. Ті «ботали по фєнє», а ці говорять англійською. І багато хто на це ведеться. І забуває, що, насправді, має справу з тими, кого засвистав і відкинув Майдан, але хто скористався його перемогою, бо мав монополію на його сцену...

Я давав їм карт-бланш на півроку і, навіть, продовжив його на рік. Але по закінченні цього року не побачив засуджених регіоналів, а, натомість, бачу відсутність справжніх реформ, спекуляцію і ґешефт на темі війни і неприховану розправу з патріотами і з добровольцями, що могли прийти зі зброєю вимагати виконання обіцянок Майдану, а в політичній площині загалом з тими, за кого міг би віддати свої голоси протестний електорат. І я тепер на 99 відсотків переконаний в тому, що саме цьому були підпорядковані владні технології у Мукачеві (знищено імідж Правого сектора і, заодно, під цим приводом ліквідовують регіонального опонента), з гранатою під Верховною Радою (зачищено Свободу), з Мосійчуком (не залежно від того, що справді був злочин – його тупо вчасно використали для того, щоби поставити в стійло радикалів Коломойського, закрити їм рот в критиці влади і так само зменшити їх привабливість на виборах). Завтра знайдуть нових виконавців або схоснують нових ідіотів і крайніми будуть Батьківщина і Самопоміч. Якщо ще до того самі не впадуть на коліна. Утім, їх теж не шкода. Бо те, що нам подають як опозицію, теж не має доброї якості. Це не опозиція, а те, що колись, у своїй більшості, вже було старою  владою, а тепер мріє стати "новою"...

Гірше, що потім візьмуться за свободу слова і за все решту, на чому тримається той світлий і вільний український дух, яким ми живемо. Той, який живив Майдан і дав йому вистояти перед навалами Зла...

Нас ставлять перед вимушеним вибором голосувати за цю партію, яка монополізує все в країні, і в якій акумульовано для виживання весь непотріб – від Кулявлоба до Авакяна, що його країна терпіла виключно тому, що наївно мріяла, що це – перехідне, і що якщо воно не виконуватиме обіцянки, то завтра зі Сходу повернуться зі зброєю нові довбуші та кармалюки і змусять їх робити те, що вони присягали Майдану.

Не прийдуть. І не змусять. Бо їх завбачливо знищили Савур-Могилами, Іловайськами і Дебальцевими, а решту зачистили і підчистили...

Це не статус про "всепропало". В умовах тодішньої так само штучної безальтернативності я голосував за нинішнього президента, але не вірив ні йому, ні Яценюку, ні іншим. Точно так, як колись не вірив Ющенку. А тому, на відміну від більшості, не був розчарований тоді, і не збираюся розчаровуватися тепер.

Це внутрішня констатація. Моя приватна. Чітка і недвозначна. Яку вже точно ніщо не змінить.

І я не боюся залишитися навіть сам на сам із собою з таким розумінням довколишнього світу. Але розумію, що ще десь, можливо навіть зовсім поряд, є люди, які в цей момент думають і відчувають так само. І які не піддаються зомбуванню. І що саме відтепер з кожним днем їх ставатиме все більше і більше...

Для чого? Побачимо.

Щось говорить в мені, що, попри бажання влади законсервуватися, ми на порозі змін...

Теги: констатація, партія влади

13 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати