Йовбак – се Україна

Пишу сесе письмо як твердий тячуський русин до Торонто няньові всього нашого ковдушського двіженія Полові Робертові Маґочію та з сумом сповіщаю, що через якогось Николáя Йовбака з Кольчиного типирь мусиме себе визнати українцями.Бо треба лем казати по правді, що через того Йовбака в надраґах спортивних з лампасами та з пушкою коло грудий (на фотці) нині сьме туй усі поставали йовба… йовба… йовбаками. Дуже шкода, що тулько много, няньку, вами списано папіря про то, що сь ме окремий [русини] нáрод, а оказуєся, такі сьме, як тоти наддніпрянці. 

Бо недалеко од Кийова є городок Васильків, а там жиє рудний брат нашого Николáя Йовбака – Тітушко Вадим і має ун кличку Румун. А румуни, як знаєме, тоже русини – тячуські та й рахуські. Й об‘єдналися оти тітушки-йовбаки в один нáрод од Сяну до Дону. Й типирь, няньку Поле, нич уже не вдієме з нашим політичним русинством, бо ж їсти нам хочеся, а шурхотливі пінязі од вас уже не надходят до свинського валова, а йовбаки їх мают, тому й інформуєме вас, що кладеме хрест на русинстві та переходиме в йовбаки. Нам однаково де бити, лиш би платили справно. Продажність, як знаєте, нам легко даєся, що раз свиснути. 

Так що, няньку Поле, пуйдіть завтра по всіх церквах Торонто та запаліть свічки за упокой русинства в Закарпатті. Типирь ми туй, у краї, йовбаки. А йовбак – се Україна!

Простіть ня, няньку, за продажність. Такийим уже є.