Витратьте трішки часу на перегляд його розмови в Історичній правді з Вахтангом Кіпіані і переконайтеся, що Україна – то не "окраїна" невідомо чого, як нам намагалися втовкмачити з Москви, а, власне, "україна" (від "украяти", тобто, книжною старослов'янською - "уділити") - княжий "уділ". І вся наша історія творилася тут, на наших історичних теренах, в Русі-Україні, а не десь там, у тодішніх угро-фінських болотах...
Книжка аргументовано вказує на справжнє справжнє місця народження Володимира Великого – в Україні, на Волині, а не в Росії, як стверджувалося досі.
Це надзвичайно важливо в контексті 1000-ліття з дня смерті Володимира Великого, що його в липні цього року масштабно і на найвищому рівні намагаються відзначити в Росії за участі державних структур та Російської православної церкви в контексті путінської теорії «Русского міра». А ця підтверджена десятками фактів концепція вибиває стілець з-під російських імперських амбіцій і означає, що в Москві за особистою ініціативою В.Путіна збираються відкрити пам’ятник УКРАЇНСЬКОМУ князеві, який ХРЕСТИВ УКРАЇНУ-РУСЬ, а не тодішню Московію. Пам’ятник планували відкрити в липні, але перенесли на 4 листопада, на День народної єдності. Але липневі урочистості не скасували.
Надзвичайно важливою ця тема є і в контексті об’єднання українських церков в одну Українську Помісну Церкву, оскільки ілюструє спадкоємність Української Церкви від часів Володимира Великого і, відповідно, другорядність походження РПЦ.
БАТЬКІВЩИНА СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА
Волинська земля у подіях Х століття
(Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). - Львів: Видавництво Колір ПРО, 2014. - 484 с.: іл. Наукове видання
Книжка розв’язує важливу історичну проблему – локалізацію справжнього, в Україні, а не в Росії, як стверджувалося досі – місця народження хрестителя України-Русі – рівноапостольного князя Володимира Великого.
У Ніконовському та Устюжському літописах стверджується, що князь Володимир Святославович народився в Будятиній (Будутиній) весі, куди княгиня Ольга відіслала матір князя Малушу. З середини ХVIII ст. у історичній літературі цей населений пункт ототожнюється з с. Будником під Псковом. Ця краєзнавча традиція не має жодної доказової бази, проте активно популяризується в Росії на церковному та державному рівні. Наведені у книжці матеріали переконують, що літописне Будутине це – с. Будятичі, розташоване на Волині поблизу стольного м. Володимира.
У книжці розлого представлено родовід Святого Володимира по материнській лінії у його зв’язку з відомими літописними персонажами та їх нащадками – представниками волинських родів XV–XVI століть. З малою батьківщиною Володимира Великого пов’язано родові маєтності його діда по материнській лінії – літописного Малка Любчанина, до яких крім волинських Будятичів належало й сусіднє село Калусів, назва якого корелюється із іменем Калуса, під яким Малко Любчанин відомий у західних джерелах. Власником Будятичів у XV ст. були волинські зем’яни Резановичі, родове ім’я яких пов’язується із літописним прізвиськом дядька й вихователя Володимира Святославовича – Добрині Резановича. Розташоване поруч із Будятичами село Низкиничі було осідком відомого роду Киселів, які своє походження виводили від київського воєводи Х ст. Свенельда.
Видання неспростовно доводить, що низка фактів ранньої києво-руської історії Х ст., які безпідставно притягували до Псковської та Новгородської землі відбувалися на Волині, а дії київських володарів цього періоду лежать в площині державних та торгово-економічних інтересів, сконцентрованих на той час у Побужжі, де на той час перетиналися важливі торговельні шляхи. З цим українським регіоном пов’язано ряд ключових подій, які висвітлено у діях та вчинках княгині Ольги, її сина Святослава та хрестителя Русі – Володимира Святославовича.
Юрій Диба, доктор архітектури, доцент, декан фахового рівня Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка”