Тут, у Кийові, майже всі в очікуванні Мойсея. Так і чую: «Мойсей прийде і виведе нас з… українського рабства». Стенаю на те плечима та й кидаю у відповідь: «Нафік вам Мойсей! Є у нас Майдан і Грушевського вулиця». Маю на оці, що у нас є – народ! Либонь, я таки нацик лівацьких поглядів. Позаяк український народ не терпить керонів.
Сьогодні підготував я звіт до найвищих державних інстанцій щодо корупції в Комітеті з Національної премії України імені Тараса Шевченка та й надіслав куди треба. В очікуванні не терпиться сказати, що пора, братове на Закарпатті, таки взятися суворо за себе, рідних і тих, від кого брали та кому давали хабара, пора покаятися! Звісно. То є – т(є)жко, як кажуть старезні гуцули, бо без каяття не буде діла, брати і сестри (без Христа).
Перебуваючи днями на Закарпатті, намагався організувати м о д н у нині Хресну ходу в тячівське село Чумальово до батьків митрополита Паканича, який вірно й щиросердно служить зброї Путіна й Кіріла-Гундяєва. На жаль, мій захід не вдався. Лузер – я! Виявляється, не тільки в Кийові майже всі в очікуванні на Мойсея, Тячівщина, що є майже в осередді Європи, також ніяк не дочекається на Мойсея. Свого. В рясі. Підступного й лихого.
Шкода, що в Кийові та й на Тячівщині, ще дотепер, після Майдану і в часи українсько-російської війни, народ український очікує на Мойсея.
Звертаюся до батьків митрополита Паканича, Параски Василівни та Івана Юрійовича, можливо ви таки вплинете на свого сина, щоб в Україні нарешті перестала тривати братовбивча війна. Ваш син, подружжя Паканичів, до кровопролиття дуже причетний. Про те не знає тільки Вован Жиріновський.
Сподіваюся не на Мойсея, а вас, вельмишановне подружжя Паканичів, що ваш син за вашої доброї батьківської ласки та напучування таки зречеться лукавого, й стане на бік істинний! Український. Ви ж бо його батьки.
Щиро ваш Ярослав Орос