Село з доволі «листатою» назвою до 1946 року зберігало свою первісну назву Брустури, та з приходом братів наших менших перейменували в Лопухово. Мовляв, на честь лейтенанта Лопухова, який тут 1944 року підірвався на міні. Офіцера поховали з усіма почестями. Старожили кажуть, що вічний упокій він знайшов на церковному цвинтарі. Відтоді минуло багато років, «однак, на жаль, подробиць біографії, родичів відважного радянського офіцера так і не вдалося встановити…» Ідеться в дописі «Його прізвищем названо село» В. Дублянського, ветерана Другої світової війни, в тячівській районній газеті «Дружба» від 16 лютого 1985 року.
Твердять і таке, що затяті русини в краї за совка перейменували Брустури в Лопухово, позаяк «brusture» з румунської перекладається – лопух звичайний. Насправді, румунською лопух звичайний пишеться й вимовляється – вrusturele (латинською: Arctium lappa). Одне слово, з лопухом звичайним в закарпатських Брустурах морока. Хоч, знаємо, що через ґрунь, на Косівщині, є село Брустурів (Брустури), й тамтешні гуцули не бавилися ні тоді, ні тепер у перейменовування їхнього села. Позаяк Брустури є Брустури, і на тому квит!
А на Закарпатті люди особливі. Наприклад, Олексу Довбуша не вважають русином, а вже його, Довбуша, найліпшого побратима Івана Рахівського – так. Одне слово, тут ще панує вісімнадцяте сторіччя (за Іваном Ольбрахтом).
Вихрест Іван Ольбрахт (справжнє прізвище Каміл Земан) дужче любив Закарпаття, ніж русини разом узяті з нинішнім УжНУ, двома «Просвітами», безліччю творчих спілок і громадсько-культурними організаціями в краї. Письменник і громадський діяч залишив по собі визначний доробок, яким би пора заопікуватися та популяризувати як кандидатам з докторами наук у краї, так і звичайним (прохання не плутати з лопухом) поборникам українства на Закарпатті. Варто б мати у кожній хаті та й квартирі від Ужка до Лазещини його капітальну працю публіциста «Гори і століття» (Книжку репортажів з Підкарпаття), що виходила кілька разів і перекладена українською. Вражаюча книжка, що після її прочитання позбавить будь-якого зачухраного русина крихкого підґрунтя, й освіжить українською прохолодою.
Іван Ольбрахт хоч і був лівацьких поглядів, але совка з еССеСеРом зневажав. І, що характерно, шпетив на всі лади «капіталістичний» чехословацький уряд. Отже, як не крути, – І. Ольбрахт був сам собою, що нині вкрай проблематично з творчими особистостями. Та перше ніж нагадаю про історію села Комсомольськ (за І. Ольбрахтом), наведу з уже згаданої книжки невеличкий уривок про тодішню інтелігенцію краю, позаяк уже нинішнім інтелектуалам доведеться таки декомунізовувати Закарпаття згідно ухвалених Верховною Радою пакетом законів 9 квітня 2015 року. Цитата з І. Ольбрахта: «Чехія та Моравія збуває сюди [на Закарпаття] зайву для них інтелігенцію. А що, русини її не мають? Мають певне коло інтелектуалів, так би мовити, її першу генерацію. Але з неї так само, як колись було в нас: ідуть у священнослужителі та судді».
Тобто, можемо сміливо сказати, що з часів автономії Підкарпаття в складі ЧСР, з інтелектуалами в краї сутужно, ба навіть критично. Тогочасна перша генерація тут ніяк не розродиться!
– Ой, верше, мій верше,
Мій зелений верше,
Уж ми так не буде,
Як ми било перше.
Нарешті дійшла черга й до Комсомольська, що зачаївся хтозна де, під самими полонинами, й історію його дуже файно описав І. Ольбрахт. (І хіба історію тільки сього села!) Село Комсомольськ заснував не хто-небудь, а німці, ще за часів Марії Терезії, й мало воно назву Німецька Мокра. Та, безумовно, з приходом братів наших менших на Закарпаття, село перейменували на Комсомольськ. І тепер Комсомольськ борсається межи Руською Мокрою та полонинським хребтом Красна, ніяк не поверне собі первісну назву. Та все через борців за волю України в краї та сямтешніх інтелектуалів, які перейняті значно вагомішими та, даруйте на слові, шкурними зацікавленнями, ніж, скажімо, викоріненням комсомольсько-лопухівської топоніміки.
Та, попри те, доведеться таки совкам-інтелектуалам декомунізовувати Закарпаття відповіднодо ухваленого Верховною Радою пакету законів 9 квітня 2015 року, брати і сестри (во) Христі!
Слава Україні.