На Закарпатті не так багато літературних відзнак, тому поява нової – це вже подія. Є обласна літературна премія імені Федора Потушняка, є премія з претензією на всеукраїнський статус – імені поета Зореслава, є молодіжна відзнака «Дебют» – за першу книжку. Оце, либонь, й усе. Тому, коли раптом із небуття у 2005 році з’явилася «Русская премия», це викликало подив. Адже Закарпаття займає одне з останніх місць в Україні за кількістю російськомовних. Тут нема жодного населеного пункту, де би вони складали хоча б 10% від загальної кількості. Абсолютна більшість – це мігранти часів СРСР. А російськомовних літераторів порахуєш на пальцях однієї руки.
І раптом – ціла літературна премія! Але вчитавшись у положення, починаєш розуміти, звідки ноги ростуть. Щорічною премією нагороджують за твори російською та (увага!) «русинською» мовою. Як можна поєднати ці два різні ментальні світи – знають тільки організатори. (Чому не румунською, словацькою, ромською, угорською?)
Коли ж серед перших лауреатів засвітилося прізвище відомого українофоба Івана Петровція, стало все зрозуміло. Премію засновано з антиукраїнською метою – розбудову на Закарпатті «русского мира», а заодно і «русинського» як головного тутешнього проекту Кремля.
Засновником премії став Олександр Гегальчій, уродженець Ужгорода, якого в нещодавньому інтерв’ю представляють як «гражданина Чехии русского происхождения». В часи СРСР він здобував у Москві, вочевидь, не тільки освіту.
Раз на рік Гегальчій збирав в Ужгороді журналістів та лауреатів, аби повідомити їм про рішення журі. Все це транслювалося на закарпатські телеканали, широко висвітлювалося в пресі. Ба, навіть було видруковано спеціальний збірник лауреатів «Русской премии» на грантові кошти від московського фонду «Русский мир».
Для чого засновнику літературної премії вибори в «Лугандонії»?
Однак таємне все-одно стане явним. Як грім серед ясного неба прозвучала новина, що серед міжнародних «спостерігачів» на осінніх так званих «виборах» ватажків угруповань «ДНР» і «ЛНР» був присутній і «попечитель» закарпатської «Русской премии». Респектабельний Олександр Гегальчій, разом з іншими «викликаними» з ситої Європи «друзями Кремля», прибув до Москви, а звідти через Ростов-на-Дону – у так звану «Новоросію».
В інтерв’ю російськомовному «Празькому експресу», розбудовник «виртуальной Подкарпатской Руси» (так він себе подає) розповідає, що отримав офіційне запрошення від «голів виборчкомів» угруповань «ДНР» і «ЛНР». Вони й оплачували дорогу та проживання. Як обпалена війною і нестатками бідолашна так звана «Деенерія» може розшукати у Празі якогось бізнесмена і ще й оплатити йому немалі витрати – залишається таємницею. Ба більше, Гегальчій зізнається, що в комплекс послуг входило навіть відвідування театру в Москві. «Практической, диспетчерской работой занималась молодая украинско-русская команда «Пресс-центр Новороссия», – розповів він.
До так званих «виборів» на захоплених територіях, які розкритикував цілий світ і котрі не визнала навіть Росія, в Олександра Гегальчія жодних зауважень. (Інакше для чого його туди би возили?). Зате претензії в нього є до України. Цитата з інтерв’ю: «Украинский неонацизм» может быть побежден только «атигитлеровской коалицией». Не більше і не менше!
Та й чому тут дивуватися, якщо засновник закарпатської «Русской премии» каже про звичайних українців: «У меня на Украине много знакомых, которые ничего, кроме украинского телевидения не смотрят. Я говорю с ними как с больными арийцами, сверхчеловеками». І цього українофоба щороку пропагували закарпатські мас-медіа!
Може би цей «гражданин Чехии русского происхождения» подивився би чеське телебачення, чи сусіднє німецьке, польське, то в нього би інформаційна картинка стала яснішою, ніж на «п’ятихвилинках ненависті» російської пропаганди, яка вже переплюнула й Геббельса.
Цілком справедливо цьому горе-діячеві СБУ заборонило в’їзд в Україну, що стало для Гегальчія неприємною новиною, бо «это может уничтожить мой бизнесс в Украине» (А він, неборака, на що сподівався? Що буде обпльовувати державу, підтримувати тих, хто проти неї воює, і залишатися «білим і пухнастим»).
Москва вимушена була засвітити своїх агентів у Європі, скликавши їх на шоу під назвою «вибори в Лугандонії». Ніхто у світі у цю дешеву постановку не повірив, а от ху є ху стало одразу зрозуміло.
«Русская премия» «виртуальной Подкарпатской Руси» виявилася черговим політичним проектом Кремля. Про літературу там найменше йшлося. Важливо було пропагувати українським «неонацистам» «потрібних» діячів.