Говорити про перемогу народу над народом не будемо. Зрозуміло, чому. Поговоримо про перемогу комунізму над фашизмом. Не будемо говорити про переможця – комунізм майже помер. Він агонізує на теренах Північної Кореї. Поговорімо про переможеного – про фашизм.
На жаль, свято 9 травня як день перемоги над фашизмом значною мірою втратило свій номінальний зміст. Перемога виявилася тимчасовою. Не тільки тому, що переможець проіснував недовго. А й тому, що переможений вижив. Вижив і зміцнів. Фашизм вижив і відродився. Відродився після, здавалося б, загибелі – як Волдеморт із казкової епопеї про Гаррі Поттера. Відродився не в образі якихось екстремістських груп чи партій, а в масштабі цілої великої держави з потужним бойовим ядерним потенціалом. Переможений відродився у тілі переможця – щось на зразок смертельної інфекції – сказу чи прокази. Фашизм відродився у повному масштабі на території країни, яка на весь світ кричить про те, що саме вона цей фашизм перемогла. Сьогодні фашизм – це явище насамперед російське, явище так званого "русского міра", що більш чи менш успішно розповзається на прилеглі території.
Фото: http://www.moto.kiev.ua/trid/general/1393694776362/181
Фашизм має свої чіткі ознаки. Їх точно описав автор видання "Лівий берег" Дмитро Литвин у матеріалі "Остановите фашизм" від 3 травня 2014 року (вибачте за довгу цитату):
"Давайте откровенно. Если бы в конце февраля 2014-го один человек по фамилии Путин сказал: okay, признаю ваше решение, Януковича вы свергли за дело, потому что он был кошмарным президентом, и теперь решайте сами на выборах, как вам дальше жить, – то вот вообще ничего из ныне происходящего в нашей стране не случилось бы.
Тысячи людей не обнаружили бы в себе вдруг непреодолимое желание федерализации. Тысячи людей не заучили бы ранее незнакомое им слово «легитимность». Тысячи людей не стали бы вдруг понимать, что ну не могут они прожить от завтрака до обеда и от ужина до завтрака без статуса государственного для русского языка и без новой конституционной реформы в Украине. Тысячи людей не плакали бы от счастья, наблюдая парад страстей в российских теленовостях.
Если бы всего лишь один человек по фамилии Путин не решил, что украинские дела – это его дела, нам бы сейчас не пришлось ловить террористов и хоронить десятки жертв противостояния.
Просто один человек.
Такое значение одного человека – это максимально яркая из возможных иллюстрация того, что такое принцип фюрера. Принцип вождя."
Реальність сьогодення, основну рису якого фіксує наведене твердження Д.Литвина, з урахуванням аналізу історичного досвіду минулого століття дає підставу охарактеризувати сучасний рівень еволюції світового фашизму у вигляді простої формули (можемо назвати її рівнянням стану)
Путін (2014) = Гітлер (1938) (1)
Зі студентської лави нас учили, що критерієм істинності твердження є практика. Саме з цього погляду справедливість формули (1) підтверджено повністю. Цю практику точно, хоч і далеко не вичерпно, описує вищенаведена цитата Литвина. Цю практику підтверджують звірячі вбивства і знущання фашистських диверсантів у Донбасі над українцями, циганами, євреями – за національними ознаками. Російський фашизм засвоює і нові риси: диверсанти захоплюють військові бази і стріляють в українських солдатів, прикриваючись жінками і дітьми – такого, здається, не було навіть у гітлерівців.
Є й теоретичні свідчення, що узгоджуються з формулою (1). Так, відомий російський політолог, активний пропагандист путінської політики Андранік Мігранян на сторінках газети "Известия" назвав Гітлера "політиком найвищого класу", який був найбільшим збирачем німецьких земель у період до 1939 року. Як прокоментував це висловлювання авторитетний російський історик Георгій Мирський, "ідеться про Гітлера, який у 1939 році вже давно розправився з опозицією, згноїв у концтаборах комуністів і соціал-демократів, знищив чехословацьку державу, дав Німеччині середньовічні юдофобські закони, а ще за десять років до того у книзі "Майн кампф" відкрито, не соромлячись, розказав усьому світові, що він думає про нижчі раси і що він має намір з ними зробити".
Як бачимо, теоретичні підвалини, що обґрунтовують істинність формули (1), закладають самі путінські політологи відкритим текстом.
Підтверджений як практично, так і теоретично факт остаточного перетворення Росії у фашистську державу з потужною ядерною зброєю, а також пряма заява путінського рупора Кисельова (у фашистській Німеччині цю функцію виконував Йозеф Ґеббельс) про те, що Росія може зробити з Америки купу радіоактивного попелу, дає підстави для висновку, який визначає нинішній стан і завтрашні перспективи людства:
Російський фашизм сьогодні є основною загрозою світовій цивілізації. Він загрожує самому існуванню людства на Землі. Поруч із ним меркнуть ісламський фундаменталізм, китайська експансія і змови "сіонських мудреців".
Не надто приємним для нас у цьому контексті є те, що Україна волею обставин (сусідів не вибирають) опинилась у самісінькому центрі світового цивілізаційного конфлікту. Скептикам, які кивають на поки що незначну кількість жертв цього конфлікту, відповімо, що всякий великий конфлікт починається з малого, цивілізаційна загроза російського фашизму пов'язана як з його неймовірною агресивністю, так і з наявністю у фашистів могутнього ядерного арсеналу й погрозами застосувати його. Якщо цю погрозу вони здійснять, то рахувати жертви просто не буде кому.
Напередодні дня перемоги над німецьким фашизмом російські фашисти провели масштабну симуляцію ядерного удару. І не має значення, хто буде ціллю цього удару – Київ, Тбілісі чи Вашинґтон. Початок ядерної війни – це кінець для цілого світу. І захоплені підвивання білоруського сателіта фашистів Лукашенка з приводу російських ракетних навчань у разі ядерної війни не врятують ні його, ні білорусів.
The colours of occupants (https://twitter.com/Stipp)
Під загрозою фашистської агресії сьогодні консолідується український народ, формується українська армія. У боротьбі з фашизмом, в епіцентрі якої ми опинилися, мусимо розраховувати насамперед на себе. Нам ніхто не допоможе, якщо не боротимемося самі.
Пора переосмислювати дати. Сьогодні, 9 травня – день тимчасової перемоги над фашизмом. І, оскільки у нас це державне свято, пора переосмислювати відповідні заходи, що традиційно проходять до нього. У часи моєї молодості у школи приходили ветерани, розповідали. як було на війні, ділилися власними спогадами й переживаннями. Сьогодні наймолодшим ветеранам війни з німецьким фашизмом не менше, як 87 років. Навряд чи багато хто з них реально зможе поділитися з молоддю власними думками. А тому нехай замисляться директори шкіл і начальники управлінь освіти: хто розповість дітям і студентам про фашизм і перемогу? Ветерани радянської армії, що ніякого стосунку до перемоги у війні не мають, зате насаджували "інтернаціональні" радянські цінності в Угорщині, Анголі й Афганістані? Щось не чути, щоб сьогодні ветеранські організації (які українська держава довгі роки активно підгодовує) проявляли особливу активність у боротьбі з фашизмом російським.
Але сьогодні в Україні є люди, які на власному досвіді мають що розповісти про боротьбу з фашизмом. Ті, що боролися проти російських фашистів і їхніх місцевих "пособників" (чи колабораціоністів, кому не до вподоби русизм радянської доби). Ті, що стояли під водометами у двадцятиградусний мороз на Майдані й захищалися дерев'яними щитами від снайперських куль на Інститутській, замерзлими пальцями розбирали бруківку на Хрещатику й розносили бутерброди біля будинку профспілок, перев'язували поранених у медпункті на Грушевського і чергували у київських лікарнях. Ті, що втратили там друзів і здоров'я. Студенти й пенсіонери, селяни і бізнесмени, програмісти і художники. Українці і росіяни, білоруси і вірмени, євреї і кримські татари. Лінія фронту боротьби з фашизмом походила по периметру київського Майдану. Сьогодні вона проходить по Перекопському перешийку, на блок-постах біля Слов'янська і Маріуполя, на північно-східних і південно-східних кордонах. Справжні борці з фашизмом є в кожному місті і майже в кожному містечку. Запросіть їх до школярів, панове директори і начальники! Якщо для вас перемога над фашизмом – не просто "галочка" у списку завдань на поточний тиждень.
Сім років і сім товстих книг знадобилося для того, щоб Гаррі Поттер і його соратники ціною великих жертв остаточно перемогли виродка Волдеморта. Російський Волдеморт (його ім'я також часто бояться називати вголос) страшніший за казкового (той принаймні не мав ядерної бомби), і невідомо, скільки років боротьби і скільки жертв знадобиться людству, щоб звести його зі світу. І тільки з нашою участю цей день, день перемоги над фашизмом, неодмінно настане.
Хай живе день перемоги над фашизмом!
Смерть фашистським окупантам!
Слава Україні і її героям!