«И если сравнить жизнь с театром, не лучше ли, как настоящий актер, сознательно отнестись к своей роли и сыграть ее так, чтобы все вокруг замерли от восторга и благородности? Сыграть ее так, чтобы оправдать свой единственный выход на сцену…»
Фелікс Кривін
Тридцятого був понеділок. І минав теж квітень. От минає увосьме. І що? Ліпше було б, звичайно, Петре Миколайовичу, ще жити. Хоч воно також не паска і пораз тяжко відшукати смисл. Але можна і найбезсенсовішу мить оправдати пошуком отого самого сенсу. І все більше утверджуюся в переконанні, що, просторікуючи про непоправну втрату, лукавимо, бо яка це втрата, якщо ти продовжуєш екзистувати між нами, достоту як і перед сімома роками. Лише певніше й неуникніше. Тепер розумію, що й відпустка від життя – лише ілюзія, отака поетична метафора, цікава й поживна для філолога. Усе триває. Цей вічний хрест перетривання тебе на собі розіп’яв.