Нині влада в Україні переходить під пильне око народу. Народу, який упродовж двадцяти з хвостиком років усвідомив себе одним цілим і спромігся породити покоління нескорених. Їх, однолітків Крут і Красного Поля, намагався підло та не по-чоловічому знищити снайпер-супостат. Як страшно і щемливо сьогодні сприймаєш, коли з велелюдного натовпу у вечірній темряві на Майдані зринають раз по разу над людськими головами труни з убитими, переважно молодими. І долинає здалеку пісня «Пливе кача по Тисині»… Котяться покотом сльози. Рюмсаєш.
А вже завтра запрацює Верховна Рада й прийматиме нарешті потрібні країні закони-постанови. Та мова, звісно не про них, народних обранців-застранців. Ідеться про тих хлопців з небесної сотні, які вже прямцюють у вирій і покладаються тут на нас, ще живих…
Пливе кача по Тисині
Народна пісня
Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені.
Мамко моя, не лай мені.
Залаєш ми в злу годину,
Ой, залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину.
Сам не знаю, де погину.
Погину я в чужім краю,
Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму?
Хто ж ми буде брати яму?
Виберут ми чужі люде,
Ой виберут ми чужі люде,
Ци не жаль ти, мамко, буде?
Ой, ци не жаль ти, мамко, буде?
Ой як же мені, синку, не жаль?
Як же мені, синку, не жаль?
Ти на моїм серцю лежав.
Ти на моїм серцю лежав.
Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені.
Мамко моя, не лай мені.