На пам’ятку натрапили випадково, коли у 1840-х при добуванні каменю вирили поховання зі жменею кельтських монет. Ще через два десятиліття там почав планомірні дослідження археолог Т.Легоцький, який і ввів пам’ятку др. наукового обігу. У 1920-30-х там копали Й.Янкович і брати Затлукали, по війні – В.Бідзіля, у 1986-1988 р. – О.Дзембас.
Нині на Закарпатті відомо близько 40 поселень латенської культури, але Галіш-Ловачка лишається найзначнішим з них. На ньому відкрито 24 напівземлянки, мешканці спеціалізувалися на обробці чорних і кольорових металів.
Книжка містить вперше перекладену з угорської статтю Т.Легоцького “Клячаново” 1892 р. (с.7-15), в якій повідомляється про пам’ятку і детально описуються знахідки. Подано детальний звіт про розкопки О.Дзембаса, підготований за участі археолога (с.19-24). Наводиться смілива думка В.Котигорошка про величезні розміри кам’яної стіни опідуму (с.24). Особливу увагу приділено кельтській зброї. Також прокоментовано гіпотезу авторів сучасної монографії “Етногенез арійських і до індоєвропейських народів” В.Кирія і Л.Сікори, які вважають гуцулів нащадками кельтсько-германського племені бастарнів, а бойків – нащадками праслов’янського племені венетів, теж з можливими кельтськими коренями (с.41-43).
Також наведено цікаві дані про сучасну етнографічну садибу “Кельтський двір” Юрія і Галини Клованичів, власники якої намагаються осягнути таємниці прадавньої кулінарії, які свого часу були трагічно втрачені – досить згадати баладу Р.Стівенсона “Вересків мед”. Останнім на сьогодні здобутком господарів є відтворення за кельтською рецептурою житнього хліба, котрий доводиться готувати понад десять годин. Завдяки цим ентузіастам пам’ятка продовжує жити, а не є мертвим об’єктом, чиї споруди глибоко під землею, а речі – ще далі у музеях.
Наведено статті про ці відомі далеко за межами області експерименти, написані О.Ворошиловим, А.Коцем, О.Поповичем. у цій місцевості неодноразово бував А.Ерделі. У садибі традиційно відзначають два традиційні кельтські свята, які парадоксально співпадають по часові з двома головними радянськими торжествами, хоча і мають інший смисл. 1 травня – Белайн, вигін худоби на випас із запалюванням великих вогнищ, між якими проганяли тварин. З 31 жовтня кельти кілька днів відзначали Самайн – закінчення аграрного року, повернення пастухів до поселення.
У травні наступного року виповнюється 55 років знаменитим персонажам Астеріксу і Обелікcу, що з’явилися спершу як герої коміксів, а відтак і мультфільмів та кіно. Це співпаде з 55-річним ювілеєм Ю.Клованича.
Галіш-Ловачка та інші навколишні кельтські пам’ятки можуть стати ще одним унікальним туристичним трендом Мукачева і всього Закарпаття. Якщо за перевалами науковці говорять тільки про “кельтську вуаль” (незначні впливи у топоніміці і матеріальній культурі), то у нас маємо, послуговуючись тим же образом, не вуаль, а міцні металеві лати. Питання про вплив кельтів на етногенез слов’ян тільки починається ставитися, але і тут вже намічаються цікаві результати (роботи К.Тищенка).
То ж відродження пам’яті про кельтську передісторію Закарпаття слід усіляко вітати. Культурно-історичний потенціал Галіш-Ловачки тільки починає відкриватися по справжньому і може обіцяти ще не один сюрприз.
А Олексій Філіппов обіцяє продовжувати свою серію книжко про Мукачево, які ґрунтуються на власних архівних знахідках і аптечних першопублікаціях піонерів історичного пошуку.