Відтак, про недбалість. Найперше – про огріхи сценарні. Гадаю, про них ще казатимуть інші. Мене ж найдошкульніше муляє знебарвлена мова персонажів фільму, що немовби поставлена на ходулі, нашвидкуруч змайстровані та приладнані. То чи ж варто було виписувати сценарні діалоги людині, яка не надто є зануреною в живу українську, а тим паче – в народну мовну стихію. От, якби все це віддати в руки професіонала. Ігор Письменний тут не здався рятівником. Не знаю, можливо, до того тексту додати б трохи місцевих діалектизмів, але тільки кому, в чиї уста їх вкласти. Іван Сила – він там майже оніміла дитина, наче якесь доросле немовля. Та й зважте, саме слово “Кротон” у фільмі не звучало жодного разу, хіба лиш появилось у фінальному кадрі вирізьбленим на п’єдесталі пам’ятника в Білках. А так Іван майже безсловесний, а щирість його світлого дитячого погляду не надто щось змінює.
Присікаюся до гри інших акторів, які в цей раз, напевно, втрапили не в свою стихію і не на своє місце, хоча і є добрими друзями нашого пана режисера. Не скажу недобрих слів про запрошених на ролі – Василя Вірастюка, Василя Бендаса та Ігоря Письменного.
Окремо б згадати роботу костюмерів. Хоч убийте, але як обійти оці важливі елементи зображуваного тла історії-казки, що не зовсім відповідні тій реальній Чехословаччині, якою вона виглядала наприкінці 20-их років минулого століття. Та й взагалі, нехай мені вибачать усі причетні до створення фільми добрі люди, але якраз таке відтворення декорацій тогочасної Європи могло впасти в око пересічній людині з часу радянського, звідки всі ми і є родом.
Направду належить багато чого й хвалити в нашому фільмі. Бо таки є за що. За моїми уявленнями, набутком картини є сам перебіг сюжетної лінії фільму, з вдало переробленим запозиченням від незаслужено забутої в нас книжки Антона Копинця “Кротон”, що вийшла друком в далекому 1972 р. стараннями видавництва “Карпати”. Нині вона – бібліографічна рідкість. Сподіваюсь, ця книжка ще дождеться перевидання і повторного свого народження. Антон Копинець, мій земляк також, потратив пребагато талантів і сил, аби посмертно утвердити та зафіксувати народний міф, посталий зі звичайного білецького чоловіка Івана Фірцака, нині людини-легенди, людини-пам’ятника. Саме звідти до фільму потрапили найбільш захопливі сюжетні повороти – з цієї правдивої і майже документальної писаної історії життя Кротона. Негарно було б не згадати Антона Копинця, оскільки його літературний здобуток дотепер зберігає в собі живу силу. Якщо ж інакше, то забудуть і всякого іншого, і «потім не згадає нас ніхто».