Повернення блудного сина
Відразу після успіху в Черкасах Н.Шуфрич повертається до Ужгорода і влаштовує тут прес-конференцію. Очевидною метою було похвалися своїм тріумфом, а також підтримати В.Погорєлова, який висувався владою на посаду мера. Але переважна більшість присутніх на ній журналістів не підтримали радісного настрою Нестора Івановича, а навпаки, засмутила його. «Я так розумію, що для того, аби виграти вибори в Ужгороді, треба бути судимим», – намагався іронізувати Н.Шуфрич, натякаючи на своє протистояння з С.Ратушняком. «Напевно тому Ви підтримуєте Віктора Погорєлова», – підловили його журналісти. І щойно обраний депутат змушений був незграбно виправдовуватися.
Тому переможного повернення у закарпатську політику не сталося. Хоча Н.Шуфрич й привіз сюди деяких політтехнологів, які кували йому перемогу в Черкасах. Зокрема, вони намагалися зняти з перегонів П.Чучку, але невдало. Втім, певні дивіденди від своєї активності Н.Шуфрич здобув. Зокрема, В.Черепаня став одним із заступників мера В.Погорєлова, а згодом й «губернатора» І.Різака. В цей же час Н.Шуфрич придбав й колись закрите обкомівське мисливсько-рибальське господарство «Дубки» та знамениту «дачу Хрущова». Однак після мукачівської епопеї остаточно перетворився на антигероя громадської думки Закарпаття.
Ще у першому раунді двобою, коли висувався В.Петьовка, Н.Шуфрич персонально тиснув на суддю, щоб зняти головного фаворита з виборів. Паралельно, привезені технологи намагалися застосувати черкаський сценарій підкупу. Не вийшло. Чи мукачівці виявилися хитрішими – брали гроші, а голосували інакше, чи їх просто розкрадали, але результат вийшов не на користь СДПУ(о). Тому необхідно було задіяти львівський Сихівський суд, який, втім, також успіху не приніс. Нарешті, лише важка артилерія у вигляді указу Л.Кучми, підготованого В.Медведчуком, відмінила волевиявлення громади.
Відтак були призначені нові вибори, які стали знаменитими на весь світ. Відзначився на них й Н.Шуфрич. Саме йому належала фраза, коли бриті бойовики називалися депутатами різних рівнів і яку тиражували усі засоби масової інформації. Якраз під його наглядом фальшували протоколи, про які потім устами О.Зінченка доповідала слідча комісія Верховної Ради. Однак після того, як Ернест Нусер, спостерігаючи, яка вакханалія твориться навколо нього, добровільно відмовився від отриманої в такий спосіб посади, СДПУ(о) втратила будь-яку моральну підтримку в області. Відповідно й Н.Шуфрич позбувся практично усіх важелів впливу в краї і відтепер його активність проявлялася лише в інших регіонах країни. Хоча політика не відволікала Нестора Івановича від наукової роботи, бо у 2004 році він захистив кандидатську дисертацію на тему: «Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині».
Боєць з «помаранчем»
Наступним приводом для вибуху кипучої енергії Н.Шуфрича стала Помаранчева революція. Напевно Н.Шуфрич став найяскравішим, хоча й пародійним втілювачем гасла російського політтехнолога Гліба Павловського – «Дать в морду революции». Вся країна багато разів бачила кадри бійки в ЦВК за участі Н.Шуфрича з оголеним торсом. Це сталося в день, коли прихильники В.Януковича хотіли організувати десятки додаткових виборчих дільниць в Росії. Тому бурхлива участь в цьому невгамовного Нестора цілком закономірна.
Потім лише керівник особистої охорони В.Ющенка Є.Червоненко врятував його від розлюченого натовпу, коли Н.Шуфрич у відчаї на своєму джипі врізався в колону демонстрантів і збив одного з учасників. А відколи В.Януковича перестав підтримувати начальник його публічного передвиборчого штабу С.Тігіпко, Н.Шуфрич разом з Т.Чорноволом взагалі вийшли на перші ролі. Саме Нестор Іванович без будь-якої юридичної освіти, команди та підготовки представляв інтереси В.Януковича у Верховному Суді вже після повторного голосування. Все це виглядало доволі кумедно, але своїх прихильників в рядах Партії регіонів він знайшов. Зокрема тоді розпочалася його тісна співпраця з А.Клюєвим, яка продовжується й понині.
За поразку у 2004 році найбільш агресивні антипомаранчеві сили спробували взяти реванш на наступних парламентських виборах у березні 2006 року, об’єднавшись у блок «НЕ ТАК!». Основу його склала СДПУ(о) на чолі з В.Медведчуком, а Н.Шуфрич увійшов до чільної п’ятірки. Але фіаско було лише підтверджене, бо по Україні він набрав усього 1,01%. На Закарпатті результат був аналогічним 1,3% і таким чином СДПУ(о) фактично зникла з політичної арени держави та області. Відійшов від активної політики й В.Медведчук, а от Н.Шуфрич разом з кількома одіозними її членами, такими як М.Добкін, Я.Сухий, М.Папієв, згодом перейшли до Партії регіонів.
Слід зазначити, що на одночасних місцевих виборах Н.Шуфрич балотувався у парламент АР Крим, Донецьку обласну та Одеську міські ради. Причому в Криму та Одесі виграв і в результаті став депутатом Верховної Ради Криму. Але сама географія балотування дуже яскраво свідчить про політичні уподобання та електоральну базу Н.Шуфрича.
Наприкінці 2006 року Н.Шуфрич стає міністром з надзвичайних ситуацій в коаліційному уряді В.Януковича. Заступник голови фракції Партії регіонів Є.Кушнарьов тоді заявляв, що призначення Шуфрича міністром по квоті ПР не було наслідком міжпартійних домовленостей, а пояснюється близькістю позиції Шуфрича до ПР і що фракція віддала свою кадрову квоту позапарламентській партії на прохання прем’єра В.Януковича. Як би там не було, але це суто політичне призначення свідчить, що такі бійці Партії регіонів потрібні. Тим паче, що незабаром Н.Шуфрич не лише стане членом партії, а й увійде до її чільної п’ятірки на позачергових виборах 2007 року.
На посаді міністра він запам’ятався хіба популярним жартом, що найбільшою надзвичайною ситуацією в уряді є сам Нестор, та коли під час величезної пожежі в Херсонській області разом з президентом В.Ющенком штовхав застряглу вантажівку.
Але дуже швидко Шуфрич знову змінив статус міністра на депутата і в 6-й каденції став одним з найактивніших лобістів широкої коаліції ПР і БЮТ для зміни Конституції, перенесення президентських виборів в парламент і таке інше. На цьому ґрунті навіть жорстко розсварився зі своїм давнім бізнес-партнером М.Рудьковським та С.Льовочкіним. Це була типова змова пострадянської номенклатури з метою вивести політику з публічної сфери та увіковічити своє панування за зразком Росії, Білорусі чи Казахстану. Зрозуміло, що Н.Шуфрич тут виступав лише у ролі гвинтика складної бюрократичної системи, корні якої залишаються в Москві. Й тіньовим режисером цього дійства в Україні, безперечно, був В.Медведчук. Але суспільна організація нашої держави все-таки значно відрізняється від російської, тому змова не вдалася. Однак на цьому спроби поставити українців в стійло не припинилися. В.Медведчук став активним учасником сумнозвісних газових переговорів, за які тепер засуджена Ю.Тимошенко. Хоча це вже дуже прихована політика, одним з провідників якої увесь час залишається Н.Шуфрич.
Після обрання В.Януковича президентом закарпатський нардеп повторно займає крісло міністра МНС. Хоча всього на кілька місяців, бо має серйозних противників в оточенні президента і був відправлений у політичне заслання заступником голови РНБО. Завдяки А.Клюєву у 2012 році знову включений у прохідну частину списку Партії регіонів та стає народним депутатом. Однак його активність у цьому парламенті значно менша в порівнянні попередніми. Мабуть єдиний раз він був помічений ЗМІ, коли виступив з різкою критикою євроінтеграційних устремлінь Партії регіонів і навіть заговорили про загрозу розколу та виокремлення групи противників підписання договору про асоціацію.
Хоча після відомої зустрічі В.Януковича зі своїми однопартійцями у кінотеатрі «Зоряний», коли президент попросив встати тих, хто проти асоціації і ніхто не піднявся, активно почав виправдовуватися, хоча й не заперечує свого негативного ставлення до Європейського Союзу. Тим паче, що прямо зізнається, що делегований у Партію регіонів своїм другом В.Медведчуком. Це й визначає його положення в партії як доволі хитке. У зв’язку з призначенням А.Клюєва начальником штабу президентської кампанії В.Януковича, можна прогнозувати, що Н.Шуфрич буде активно використовуватися для мобілізації проросійського електорату, роздмухування антипомаранчевих настроїв і таке інше. Втім, самостійним політиком Н.Шуфрич ніколи не був і не може стати за визначенням.
А зміст його політичного психології чудово характеризують слова багаторічного патрона В.Медведчука: «Я дійсно багато знаю, але не переконаний, що є сенс розповідати. Я взагалі не переконаний, що все потрібно розповідати до кінця. Якщо б люди взнали всю правду, то вони би прокляли владу – і стару, і нову». Тобто, ми тут наверху багато знаємо і вирішуємо, а вам, холопам, знати зась, бо це зашкодить дитячому розуму. Це типовий феодальний підхід, який в сучасному світі усіма засобами намагається зберегти «русский мир».