Ми – діти Авґустина Волошина.
Ми вже стомились сором‘язливо мимрити під носом «ми», й упевнено нарешті кажемо:
«Я ж бо – винен, що мій сусід – недорозвинутий, через що псує м і й український устрій і світогляд. Чому й беру на себе відповідальність вилікувати немічного, або ж знищити».
Сусід, і тільки сусід мій ворог. Я ж бо – син Авґустина Волошина.
Авґустин Волошин, знаємо ж, не бавився в революцію, а послідовно з вошивих і податливих русинів вичинював, як з овечої шкури, шляхетних і впевнених у собі… смушкових українців.
Авґустин Волошин, хоч і був освічений чоловік, але не шарив у вичинці шкури…
Слава Україні!