Причому наступ на все, що може протидіяти консервації нинішнього режиму, розгортається на всіх рівнях і напрямках. За одним з лідерів опозиції Арсенієм Яценюком організовується стеження, а спіймані на гарячому правоохоронці виглядають, немов розгублені дітлахи. Але згодом їх начальство оговтується і вже само відкриває кримінальну справу проти народних депутатів «за перешкоджання діям міліції». Сміх та й годі.
Шевченківський суд приймає рішення про арешт Віктора Романюка, який переміг Тетяну Засуху від Партії регіонів на мажоритарному окрузі в Києві, а прокуратура вимагає його екстрадиції з Італії. Звичайно, що нічого вони не досягнуть на європейському рівні, проте це ще один спосіб залякування політичних опонентів.
На місцевому рівні депутатська більшість Ужгородської міської ради за поданням міського голови Віктора Погорєлова виключає зі складу виконавчого комітету міськради 3-х опозиціонерів, мотивуючи це їх бездіяльністю. Хоча саме через них ужгородці дізнавалися про найгучніші зловживання міської влади.
На найнижчому рівні Львівський апеляційний суд присуджує 120 тисяч гривень штрафу голові сільської виборчої комісії за, нібито, його неправомірні дії 2,5-річної давності. Хоча тут також чітко проглядається мотив залякування всіх, хто не буде підкорятися чинній владі, тим більше – в Іршавському районі, який Партія регіонів ніяк не може підкорити.
А після акцій протесту під Верховною Радою представники влади розкручують істерику про, нібито, побиття їх депутаток льодяними брилами, хоча на відео дуже чітко видно, що це були звичайні сніжки. Міліція миттєво й запопадливо відкриває кримінальні справи з цього приводу, хоча все це якось дуже нагадує терористичний акт за допомогою яйця.
Тим не менше, конкретні люди терплять конкретні знущання від самодурства режиму при пасивності більшості громадян. Юрія Луценка демонстративно тримають в залі судових засідань в Акваріумі для терористів, хоча зрозуміло, що жодної небезпеки для оточуючих він не несе. А студентам з Сум за трафарет з малюнком президента дають реальний тюремний строк, без усяких відстрочок, одночасно просторікуючи про гуманізацію кримінального кодексу та законодавства. Тобто, владу дедалі більше опановує почуття страху, в результаті чого втрачається адекватність.
Паралельно з цим йде створення нечуваного монстра у вигляді Міністерства доходів і зборів, куди, крім податкової та митниці, намагаються завести ще й Пенсійний фонд і таким чином зосередити всі державні фінанси в руках однієї сім’ї з пультом управління на Банковій, а ще краще – у Межигір’ї. І вершиною мрій є цілковите пристосування системи влади через референдум до інтересів нинішньої верхівки і пролонгація її на віки вічні.
Тому на сьогодні стає очевидним, що без організованого опору громади цей режим добровільно не поступиться. Але акція протесту в Києві також показала, що нинішніх дій опозиції катастрофічно недостатньо. Бо невизначеність єдиного кандидата на міського голову столиці, розмитість перспектив на президентських виборах, і, головне, відсутність чіткої стратегії розвитку країни не надихають громадян на серйозний спротив. А острах того, що їх у черговий раз використають політики заради шкурних інтересів, змушує залишатися дома. Власне, саме це нинішній владі й потрібно. Бо злі люди перемагають не тому, що вони сильні, а тому, що добрі – пасивні. Відтак, якщо нинішня опозиція продовжуватиме просто гратися в політику – вона програє. Бо європейські цінності відкритості, прозорості, громадянської відповідальності – це не слова заради слів, а спосіб життя. І опозиція це має довести власним прикладом. Інакше вона нічим не відрізнятиметься від владного лицемірства і шлях нам один – в Азіопу.