У ньому те смислове наповнення, яке вкладаємо у поняття святості. За неписаним моральним кодексом його й називали за життя просто Народним Єпископом.
Його життєвий чин мав свій початок. Пластовий гарт, якого він зазнав у юному віці, гадаємо, – та найважливіша підвалина, на якій так певно постав і над якою так велично возноситься Храм Івана Маргітича.
4 лютого 2013 р. йому б виповнилося 92 роки.
Петро СКУНЦЬ: Під снайперським прицілом
Єпископу Івану Марґітичу на його 80-ліття
О, снайпере, ти в серце точно мітиш.
Ти мітив точно, снайпере, коли
любив, хрестив Карпатську Русь Марґітич.
Тоді був Сталін. Сталінці були.
І от минув комуністичний хайдер,
і от світати ніби почало.
І здох тиран. Та залишився снайпер,
що цілить далі в серце і чоло.
Ви, що Вкраїну нашу розікрали,
ще й той вогонь, що дав нам Прометей,—
ви всі криваві. Вже тому криваві,
що снайперів робили, не дітей.
А снайпер — снайпер, він лише чекає,
чи вправо ти, чи вліво зробиш крок.
Була б команда, а правічний Каїн
безпристрасно натисне на курок.
Поспи — не буде, снайпере, команди.
Я розумію — ти завжди готов,
та щуляться комуністичні банди
перед високим дзвоном молитов.
І ви, котрі живі любов'ю звіра
до м'яса, крові нашої, до жертв, —
у вас є снайпер. В нас є тільки віра,
котру ніякий людожер не зжер.
Єпископе! Ще ваше серце плаче...
Моє — також. Нам затуляли рот...
Ми Україну здобули неначе.
Та снайпер далі цілиться в народ.
І чий він син — не просто зрозуміти.
Не скажуть нам політики гучні.
Гучні й тучні. А ми, вкраїнські діти,
ми під прицілом, ніби у Чечні,
у себе вдома. Ця свобода сіра,
де постоли постали чобітьми, —
дурний обман. Та зостається віра,
в яку не влучать снайпери пітьми.
Є тьма. Тюрма. І є на світі світоч.
Є снайпер. Б'є прицільно, як і слід.
Стріляє снайпер. Молиться Марґітич.
І тисячу, і много тисяч літ.