9 травня моєму батьку, письменнику Володимиру Фединишинцю стукне 70. З нагоди ювілею я починаю його серйозно піарити. Отже, у 1989 році, мовити б, у пік горбачовської Перебудови узріла світ чергова збірка поезій «простого хлопця з Репинного», яка називалася «Симетрія». Акцентую: це було перше безгонорарне видання не лише в Зоряному Краї, а може, і в Імперії зла – Радянському Союзі, що вже дихав на ладан. Відмовитись від плюс-мінус 2000 (!) рублів заради якнайшвидшого оприлюднення свого доробку було тоді сміливим, навіть відчайдушним кроком. Наразі з цієї книги знайомлю вас зі зворушливим віршем «Життєві парадокси». До речі, цей вірш дуже любив, зокрема, і письменник, перекладач Юрій Шкробинець (1928-2001).
Люди мене обнімали.
Люди мене любили.
І до небес здіймали.
Люди – жорстоко били.
І на руках красиво
Люди мене носили.
Люди ж мене, як мливо,
Десь на межі опустили.
Люди мене хвалили,
Люди мене й ґанили.
Словом різким палили.
Свідки ж байдужі нили.
Люди мене й гасили,
Всяку біду чинили.
Я вас боявся, люди, –
Все ж ви мене зманили
В дивну любов – без слова.
В дивну красу – без цвіту.
В себе тікаю знову,
Знову вернусь до світу.
Це – до людей, що били,
Напростувавши – гнули…
Люди ж мене щосили
В люди ж таки штовхнули.
.jpg)
Збірка поезій "Симетрія" була першим безгонорарним виданням на теренах комуністичного Закарпаття.