Що спільного між ПАРЄ і рудиментами?

Коли 10 років тому я почав вивчати питання еволюції, а також її негативний вплив на суспільство, то вирішив інформувати людей відносно цього. Тоді я ще вважав, що в зв’язку з тим, що існують незаперечні, наукові факти проти еволюції, на основі яких легко можна зробити логічний висновок, то еволюціоністи, почувши це, «косяками» покинуть свою віру. Але реалії виявилися іншими. Я був здивований, коли не зважаючи на те, що на лекціях еволюціоністи не мали жодного заперечення проти моїх аргументів, тим не менш продовжували вірити у еволюцію. На конференціях по «нормальних» науках після виступу доповідача в результаті дискусії вчені наближаються до істини (стає зрозумілим, що потрібно змінити, від чого відмовитись), а мовчання аудиторії, як правило, означає згоду з виступаючим. Не так це на лекціях про еволюцію. Еволюціоністи можуть використовувати  простий прийом: переводять розмову на іншу тему, яка може бути далекою від теми виступу, або переходять на загальне філософствування. Вони готові говорити про все, лише не суттєві питання. Розмову повернути на основну тему буває важко. (Щось подібне можна спостерігати на змаганнях по боротьбі, коли один борець, боячись суперника, вперто повзе за межі татамі, а інший борець і суддя нічого не можуть з цим зробити).

У мене склалося враження, що деякі еволюціоністи свідомо бояться, щоб не похитнулась їхня віра. На одній моїй доповіді в Егері (Угорщині)  були присутні біологи-студенти та їх викладачі. В кінці зустрічі в розмові студенти заявили, що вони довіряють всьому, що кажуть їм викладачі і не збираються переглядати свої погляди (звичайно, це було сказано без аргументації). Мені нічого не залишилось, як нагадати їм, що вони схожі на католицьких монахів, яким Галілей запропонував подивитись у телескоп, який він виготовив у 1609 році. Монахи відмовились, і навіть заплющили очі, щоб побачене не похитнуло їхню віру.

Думаю, що проблема віри в еволюцію, це не наукова, а психологічна проблема. Сергій Головін в книзі «Эволюция мифа. Как человек стал обезьяной» пише, що «наиболее бредовые идеи обладают наибольшей живучестью». Яка причина цього? Може психологи прояснять цю парадоксальну ситуацію? Є певні наукові розробки про міфологічне мислення, яке не залежить від освітнього рівня людини.

Крім того, еволюціоністи впевнені, що для підтримки своєї віри мають можливості для використання адміністративних та політичних ресурсів. Вони мають рацію. Наприклад, меморандум National Association of Biology Teachers (США) вимагає, щоб “керівництво навчальних закладів не дозволяло вивчення будь-яких напрямків креаціонізму: так званого “розумного задуму”,..., а також критику теорії еволюції” (виділено нами) [Collins C.John, Science and Faith: Friends or Foes? Illinois, Crossway Books, 2003]. Це можна зрозуміти так, що учні, студенти не мають права сумніватись в теорії еволюції, і не повинні мати таку думку, яка не співпадає з офіційною.

Керівництво Євросоюзу теж робить спробу врятувати теорію еволюції політичними засобами. У 2007 році був прийнятий документ: Резолюция № 1580 (2007) Парламентской ассамблеи Совета Европы “Опасность креационизма для образования”. У документі такої солідної організації як ПАРЄ практично відсутня аргументація тверджень, він містить демагогічні заяви, використовує маніпулювання. Автори резолюції свідомо, або по невігластву не розрізняють макро- та мікроеволюцію, що дозволяє легше заплутати читача. Резолюція бореться проти креаціонізму, який не має підтримки у науковому світі, але замовчує, що теорію еволюції критикують вчені, причому на основі положень науки. Чиновникам Євросоюзу буде не дуже приємно, якщо їм нагадати, що аналогічні втручання політики у науку та освіту вже мали місце у Радянському Союзі, коли партійне керівництво в своїх резолюціях вчило народ, як потрібно відноситись до кібернетики, генетики, як має розвиватись мовознавство на основі вказівок Сталіна, і як переслідувало інакомислячих. На мою думку цей документ дискредитує ПАРЄ.

Прокоментуємо коротко деякі пункти Резолюції 

             Пункт 2. « ... Парламентская ассамблея обеспокоена возможностью нездоровых последствий распространения идей креационизма в рамках наших образовательных систем и последствиями этого распространения для наших демократических государств. Если мы не примем необходимых мер, креационизм может стать угрозой правам человека».

[Автори резолюції лякають нас міфічними загрозами для демократичних держав, в той час, як багато дослідників, аналізуючи негативні соціальні наслідки теорії еволюції,  вважають, що як раз теорія еволюції  “может стать угрозой правам человека”. Більш детально про це в окремій статті.]

             Пункт 5.  “ Креационисты ставят под сомнение научный характер определенных областей знания и утверждают, что эволюционная теория является лишь одной из интерпретаций  (чого? – Й.Г.)  наряду с другими. Они обвиняют ученых в том, что те не предъявляют достаточно очевидных доказательств обоснования научности эволюционной теории....»

            [Дійсно, крім еволюційної теорії існують і інші інтерпретації (чого? ). Автори резолюція дивуються, що в науці прийнято теорії обґрунтовувати фактами. Хіба не достатньо підтримки ПАРЄ?]

            Пункт 6. «Мы являемся свидетелями распространения образа мышления, который бросает вызов надежно установленным знаниям о природе, эволюции, нашем происхождении и нашем месте во Вселенной».

            [ Цікаво, хто є авторами “надежно установленных знаний о природе, эволюции, нашем происхождении”? Де можна ознайомитись з цими знаннями?]

            Пункт 8.  «... Теория «разумного замысла», представленная в более утонченной форме, стремится представить свой подход в качестве научного, и в этом состоит её опасность...».

            [“опасность” — для кого, для чого?]

            Пункт 9.  “Теория эволюции ... основывается на фактах».

            [No comments! Скільки можна говорити про якісь міфічні факти, не наводячи їх. Це вже якісь нескінченні мантри!]

            Пункт 11. «Её  (эволюционной теории) отрицание может привести к серьезным негативным последствиям для развития наших обществ. Достижения в области медицины, имеющие своей целью борьбу с инфекционными заболеваниями, такими как СПИД, невозможны, если отрицать принципы эволюции... »

[ Нижче окремо розглядаються результати впровадження еволюційний  ідей в медицину.]

            Пункт 12.  «Однако научный подход до сих пор не осмыслен до конца, и это способствует развитию всевозможных видов фундаментализма и экстремизма. Тотальное отрицание науки — определенно одна из самых серьезных угроз правам человека и гражданским правам».

[“фундаментализм и экстремизм”. Фантазіям єврочиновників нема меж! “Тотальное отрицание науки”. Цікаво, хто у 21-ому сторіччі  “тотально” заперечує науку? Думаю, автори турбуються не про реальну науку як от фізика, математика (вона здатна сама себе захистити), а про еволюціонізм, який не витримав випробовування часом, і якому потрібні політичні «підпорки».]

             Пункт 13.  «Война против теории эволюции и её сторонников чаще всего принимает формы религиозного экстремизма, который связан с экстремистскими праворадикальными движениями. Креационистские движения заключают в себе реальную политическую силу. Фактом является то, что некоторые защитники креационизма готовы заменить демократию теократией».

            [Невже нобелівські лауреати та інші вчені, які критикують “Її величність Теорію”,  релігійні екстремісти? Жах!]

            Пункт 15. « Преподавание эволюционизма как фундаментальной научной теории — ключевой момент для будущего наших обществ и демократических государств. В силу этого эволюционная теория должна занимать центральное место в учебном плане и особенно в программе преподавания научных дисциплин, поскольку, подобно любой другой научной теории, она способна выдержать тщательную научную проверку. Эволюцию можно видеть везде — от чрезмерного использования антибиотиков, что способствует появлению устойчивых к ним бактерий, до сельскохозяйственного злоупотребления пестицидами, что влечет за собой мутации насекомых, на которых пестициды уже не оказывают никакого воздействия.»

            [ Ці приклади не мають ніякого відношення до макроеволюції. Вони свідчать лише про відсутність фактів, які підтвердили би макроеволюцію. Цей пункт знову показує слабкість теорії еволюції, і що політична підтримка не здатна її врятувати.]

            Пункт 18. «... Если мы не предпримем необходимых мер, ценности, являющиеся ключевыми для Совета Европы, окажутся под непосредственной угрозой со стороны креационистских фундаменталистов...»

            [“ценностей, являющихся ключевыми для Совета Европы”. Чому говориться лише про  “ценности для Совета Европы”, а не для народів Європи?]

            Пункт 19. «Твердо противостоять преподаванию креационизма как дисциплины, имеющей такой же научный статус, что и теория эволюции... Продвигать преподавание эволюционизма как фундаментальной научной теории в рамках школьной учебной программы.»

[ПАРЄ настільки не вірить у теорію еволюції, що вважає, що вона без політичної підтримки не зможе встояти.]

Впровадження еволюційних ідей в медицині. Рудименти,  як “доказ” макроеволюції

«Достижения в области медицины, имеющие своей целью борьбу с инфекционными заболеваниями, такими как СПИД, невозможны, если                                отрицать принципы эволюции.»

Резолюція  ПАРЄ

Медицина досягла фантастичних успіхів, але вони до теорії еволюції не мають ніякого відношення. Якщо хтось думає, що теорія еволюції лише пустопорожня балаканина, то він помиляється. Виявляється, її ідеї вже впроваджувались у практику. Наскільки вдало, то вже інша справа. Мова іде про віру у існування рудиментарних органів, і втілення її у медичну практику. Подивимось, що з цього вийшло.

“Рудиментарний” означає зникаючий, залишковий, недорозвинений. Згідно з вченням Дарвіна біологи та медики до рудиментарних стали відносити будь-які органи, анатомічні структури, які вважались некорисними, непотрібними.

Довгий час вони використовували рудиментарні органи, як “доказ” еволюції. Ці органи вважались непотрібними, зайвими органами, які залишились від видів – попередників людини.

Першим, хто запропонував вважати непотрібним орган, був сам Дарвін. Німецький інформатик Вернер Гітт у книзі «Этот удивительный мир — человек» пише, що “В 1871 году Ч. Дарвин издал книгу “Происходжение человека и половой отбор”, и вынес тем самым окончательный приговор наружному уху человека: “Его впадины и выпуклости бессмысленны”.... Поколения исследователей на слово верили толкованию Дарвина, утверждавшему, что ушная раковина является примером дегенерации».  Звичайно, нема ніякої дегенерації вушної раковини. Просто еволюційне мислення часто призводить до неправильних висновків. В.Гітт в цій книзі описує функцію і важливість зовнішнього вуха а також інших частин вуха людини. Книга В.Гітта  ще раз переконує нас в тому, що кожний орган, кожна структура людини виконує свою функцію і створений з певною метою.

Як жарт, можна стверджувати, що Дарвін заклав основи нового «наукового» напрямку – “рудиментології”. Вчені активно почали шукати нові рудименти і, звичайно, їх знаходили. Метод пошук був простим: орган, функція якого була невідома, був віднесений до рудиментів. Чим більше рудиментів було винайдено, тим міцніша була віра у еволюцію! На початку ХХ століття рудиментарними вважались приблизно 180 органів та анатомічних структур. Д. Ментон пише: „Якщо вченим не вдавалось визначити функцію органу в організмі, то його вважали рудиментом. Тому не дивно, що з зростанням наукових знань список таких органів ставав все меншим та меншим”. Тепер цей список практично порожній, і потрібно шукати нові “докази” еволюції.

Еволюційні ідеї вплинули і на деяких медиків. В кінці XIX століття французький лікар Ф. Гленар вважав, що ”якщо наші далекі еволюційні предки ходили на чотирьох ногах, то розташування в тілі людини органів травлення погано поєднується з нашою сучасною  вертикальною ходою”. Хворим, які мали болі в животі, хірурги стали робити «операції для внесення змін в “конфігурацію” шлункового-кишкового тракту». Після цього стан хворих лише погіршувався, але сліпа віра в еволюцію вже не могла зупинити хірургів-новаторів.

На початку ХХ століття серед медиків популярним було уявлення про «повільне отруєння організму продуктами життєдіяльності гнильних бактерій, які знаходяться в сліпому кишечнику, і який у людини втратив свої попередні функції». Переконаний дарвініст И. Мечніков вважав, що «система травлення людини, яка утворилася на попередніх етапах його еволюції, погано пристосована до раціону цивілізованої людини». Керуючись цією ідеєю англійський хірург У. Лейн почав робити операції для виправлення “помилок природи” – змінював місце з’єднання тонкого кишечника з товстим. Пізніше він вже видаляв весь товстий кишечник, щоб «звільнити організм від гнильних бактерій». Лейн провів більше тисячі таких операцій, а його учні теж залишили після себе “велику кількість жертв”. В тридцяті роки почали з’являтись критичні статі відносно ідей Гленара, Мечнікова та Лейна. Але операції продовжувались ще до п’ятдесятих років (поки не вимерли ентузіасти-дарвіністи).

У підручниках біології  копчик, як “рудиментарний орган”, називали “залишком редукованого хвоста”. Самовпевнені хірурги-еволюціоністи його теж почали видаляти. Але пізніше дослідження показали, що видалення копчика (як і інших органів) порушує узгоджену систему організму. Копчик служить важливим місцем прикріплення деяких тазових м’язів: “три–п’ять маленьких копчикових кісточок є частиною великої опірної системи, яка складається з кісток, зв’язок, хрящів, м’язів і сухожилля”. “Якщо би не було копчика та зв'язаної з ним м'язової системи, то людина потребувала би принципово іншої системи підтримки внутрішніх органів ...” Але хірурги вірили еволюціоністам про непотрібність “рудименту”, і продовжували робити ці операції.

Історія інших «рудиментарних» органів (мигдалин, аденоїдів тощо) теж повчальна. Але і так зрозуміло, наскільки небезпечним може бути реалізація помилкових еволюційних ідей на практиці, особливо в медицині. Всі органи людини функціонують в гармонії, узгоджено, що свідчить про «розумний задум» геніального Творця. Однак, не виключено, що «рудиментарні» історії на цьому не закінчуються. Виявляється, приблизно 95% ДНК людини – це непотрібне «сміття» (Так і називають «Сміттєва ДНК»)! Цікаво, яка доля чекає ці 95% ДНК, і можливо декого із нас?

P.S. Поки ця стаття довго лежала у мене на столі, чекаючи своєї черги, прийшло приємне для нас повідомлення:  «Ученым удалось выяснить, что 92%  ДНК, считавшихся «мусором», на самом деле регулируют активность «рабочих» генов, определяя спецификацию клеток, наследственные болезни и многое другое…  Учебники биологии придется переписать.. На самом деле это вовсе не мусор....» 

Слава Богу, «сміттєва» епопея ДНК закінчилась вдало, так і не розпочавшись, і ДНК уникла долі рудиментів. Можливо, ми врятовані від нових експериментів еволюціоністів-новаторів, «хлопців з великої наукової дороги»!   

Еволюційні ідеї – благодатний ґрунт для сатиричних та гумористичних творів. На жаль, не я вмію писати художні твори, а письменники, гумористи, як правило, не задумуються над еволюцією. Є декілька творів такого плану. Найвідоміша книга «Аліса в країні чудес» англійського математика і письменника Льюіса Керрола (Ч. Л. Доджсона) була надрукована ще у 1865 році. Керрол був сучасником Ч.Дарвіна, і частина цього твору є пародію на ідеї Дарвіна, які здавались тоді Керролу забавними. Думаю, сьогодні він  був би здивований тріумфальною ходою дарвінізму. 

Теги: еволюція, Дарвін, макроеволюція

47 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати