Відай, доведеться мені звернутися до одного з радців щирого вірника Завидовського приходу В. Балоги – Олександра Семирядченка, нехай би підказав своєму патрону, щоб не розкидався будь-де словом «Бог». Адже пан Олександр також дуже вірний. Якось довелося мені з ним їхати в його автівці, й увесь час О. Семирядченко хрестився, коли на трасі бачив дорожньо-транспортну пригоду.
Вірників нині в Україні розплодилося, як донедавна було стукачів і комуністів. Куди не кинь, усі тепер залупляють очі до неба, ще й хрестяться. Від гаранта Основного Закону до мого односільчанина Петра Мідянки. (До слова, душевну розмову Віктора Януковича та автора «Луйтри в небо» добре описав Юрій Андрухович – «Шевченко, сон»). А що вже казати про інших публічних закарпатців. Наприклад, Мирослав Дочинець в одному з інтерв‘ю з притаманною йому гайналіївською щирістю так і заявив: «...кого б я послухав з великим задоволенням, навіть, якби він мене не слухав – це апостол Павло. Для мене – це вершина літературної творчості, проза високої кристалічної будови. Там є все: звучання, світло, наповнення, метафора, смисл».
Хоч, видається мені, в твориві рабина-апостола Савла-Павла простежується зовсім інше… (Не вдаватимуся зараз до аналізу «Послань апостола Павла»).
Безумовно, з усіх закарпатських вірників, мене найбільше потішив Василь Гозда, який обрізав кінчик шкірки свого піцицьорика, й, овва, без підрядників «Тори» – «старого» та «нового» заповітів, сповідує юдаїзм. О, се – по-нашому! Щиро й без лукавства. Тепер уже він не Василь, а жона його не Ольга, й роз’їжджають відповідно Менахм і Хайя-Хана на сріблястому «мерсі» по Срібній Землі з величезним задоволенням.
Бог, звичайно, не фізик, який відповідно своєму фаху досліджує загальні властивості матерії та явища. Бог – се щось інше, й не потребує ніяких матеріальних статків. Радше, якщо іти за логікою Шекспіра, що «ввесь світ – театр, а люди в ньому – актори», то ж Бог – стовідсотково – вправний режисер.
Тсс, актори!.. Не гнівіть Його.