Боржавська вузькоколійна залізниця заснована, як приватне підприємство у формі акціонерного товариства, що мало назву «BGV» («Borzsavölgyi Gazdasági Vasút» — «Господарська Залізниця Боржавської Долини»). 23 грудня далекого 1908 року залізницю в присутності заступника міністра торгівлі Угорщини було офіційно здано в експлуатацію.
Рівно 104 роки потому — 23 грудня 2012 — зі станції Виноградів потяг готувався вирушити в святковий рейс. Звісно, ніхто не очікував на високих гостей з Міністерства економічного розвитку та торгівлі України — не ті часи зараз і не та країна. Ба, навіть, ніхто з працівників та пасажирів не знав, що саме сьогодні День народження Боржавської вузькоколійки.
В певні дні на залізничній станції Виноградів функціонує ринок. Сьогодні, в неділю, якраз такий день і, незважаючи на досить ранній час, на станції людно.
Сонні продавці монтують намети та розкладають свій нехитрий крам прямо на колії, біля поїзда порається локомотивна бригада, а поміж усім цим снують з торбами цигани в пишних спідницях — Кустуріца б позаздрив такій картинці. Поки помічник машиніста — Олександр Лендєл — протирає скло кабіни тепловоза, перехожі цікавляться, в чому причина надмірної уваги до поїзда і що це за свято сьогодні. Почувши про ювілей — діляться новиною з іншими. Нарешті лунає гудок тепловоза і ми рушаємо.
Всі три вагони поїзда заповнені вщент — і це в неділю о 8 годині ранку. Пасажиропотік значний, адже на кожній станції половина людей виходить, але одразу заходять нові пасажири. Сказати, що вузькоколійка користується попитом — це майже нічого не сказати. Навскидку, нею користується близько 15 тисяч пасажирів в місяць. Ну і як тепер вірити тим, хто каже про збитковість Боржавської залізниці та її непопулярність?
У вагонах тепло. Комфортні умови та святковий настрій налаштовують на розмову. Ось працівники залізниці повертаються додому після робочої зміни.
Панющик Юрій — машиніст тепловоза. Втомлений після зміни, але веселий, розповідає фірмові «залізничні» анекдоти та байки. Насуплені обличчя пасажирів поступово розпливаються в посмішках.
Перший тост та перша деца за здоровля Боржавської залізниці.
Станція Олешник. Пасажири з піднесеним настроєм покидають вагони, заходять нові. Вже оновленим складом продовжуємо нашу подорож.
А ось мовчазний дефектоскопіст — спеціаліст, в обов’язки кого входить перевірка колій на наявність дефектів, тріщин чи інших механічних ушкоджень. Від сумлінного виконання роботи цією людиною залежить безпека пасажирів.
Наступна зупинка — станція Чорний Потік. Висаджуємо пасажирів та їдемо далі.
Зупиняємось в Шаланках — це останній пункт перед вузловою станцією Хмільник. Тут вагон покидають всі пасажири. На поїзд сідає тільки одна людина — Маріанна Устич, чергова по станції Хмільник, яка сьогодні заступає на зміну.
Прибуваємо на станцію Хмільник.
Фото на згадку з локомотивною бригадою, провідником Михайлом, дежурним по станції та головою ГО «Боржавська ініціатива» — Денисом Доброю.
Машиніст Шоні Тор — розповідає про технічні особливості локомотивів ТУ-2.
Станція Хмільник — унікальний об’єкт історичної та технічної спадщини. Де ще ви зможете побачити металевий арочний залізничний міст, старіший за Ейфелеву вежу; старовинне приміщення бойлерної, де взимку підігрівали воду для паровозів; електрожезлову систему; танки та систему для заправки водою локомотивів на паровій тязі; механічні семафори та стрілки датовані 1899 роком і ще багато чого? Та ніде! Тут навіть ліхтарі на дерев’яних стовпах — й ті автентичні. Сама будівля станції наче іграшкова — побілені стіни з оригінальними яскраво-синіми вікнами та дверцятами. Всі ці речі збереглися тільки завдяки незвичайному розташуванню станції Хмільник, яка зв’язана з цивілізацією тільки залізничними коліями. Найближчий населений пункт від станції Хмільник — на відстані декількох кілометрів. Взагалі, розповідь про станцію Хмільник заслуговує на окрему публікацію.
Механічна залізнична стрілка.
Вигляд залізничного мосту через Боржаву зі сторони станції Хмільник.
Табличка на одній з балок залізничного мосту — «WITKOWITZ 1884».
Механічні стрілки та роз’їзди. На задньому плані — легендарна Шаланківська гора, в якій за переказами заховані скарби Ференца II Ракоці.
А ось і святковий торт, який ми з дотриманням всіх урочистостей та правил техніки безпеки куштували в теплому та затишному приміщенні станції.
Гостей приймав Микола Устич — машиніст локомотиву ТУ-2 098, неформальний «хазяїн» станції за сумісництвом та просто цікава особистість. Ця людина — один з талісманів Боржавської залізниці. Людина, котра глибоко переживає за долю вузькоколійки, сприяє її збереженню та щиро вірить у відродження малої залізниці.
Дружина Миколи — Маріанна Устич — працює черговою на станції Хмільник. Саме вона переводить механічні залізничні стрілки під час маневрування локомотивів.
За розмовами з подружжям Устичів час плинув швидко, і зовсім скоро ми знову почули гудки прибуваючого на станцію потяга. Ну, що ж — пора додому! Беремо залишки торта і вирушаємо до Виноградова.
У вагон до нас підсідає тільки один пасажир — рибак, який сьогодні вперше за останні 5 років їхав вузькоколійкою. Ділиться враженнями від поїздки.
В Шаланках вагон знову наповнюється пасажирами та оживає.
На станції Чорний Потік заходять нові пасажири.
Пригощаємо всіх святковим тортом.
Невдовзі потяг прибуває на кінцеву станцію Виноградів і наша святкова подорож теж завершується. Ювілей Боржавської залізниці пройшов тихо і скромно — у вузькому колі людей без помпи та пафосу.
Чи доживе вузькоколійка до своєї 105 річниці? Відповісти на це питання складно, але поки мала залізниця потрібна людям — вона буде жити.