Про те, знають усі, хто бачив мої очі!.. А мо‘, й ні… На те – мій односелець Петро Мідянка засвідчить.
Та я про інше. В заповзятливого Олександра Гавроша лишень побачила світ книжка «Блукаючий народ». Книжка наразі не про польоти співочого каміння, й не про побиту лишаями луйтру в небо, А так, книженція про – ніщо. (Там, до слова, ідеться про той край, де побував (ла) не один (на) закарпатський (а) майстер (риня) слова).
Словом, блядєй з Закарпаття там стачало, й стачає…
Та, Сашуня Гаврош запрошує нас до добропорядної білогорватської Сербії… До тих решток білих горватів, які там прижилися, й добре ниньки живуть. Кльово!..
Й, наразі Полу Маґочі нема чим крити, мовляв, – мій народ нізвідки…
Сір Маґочі, читай Шолом Алейхема «Блукаючі зірки»!
Звісно, й Сашка Гавроша...