Дуже пор-р-ядна львівська пані трішечки ошелешено шепче мені на вухо: «Вперше чую про такого». – «Ще б пак… Адже Карл Генріх Шульц книжок не писав, а був затятим пивоваром». Знову хмикнули (вже) набундючені пор-р-ядні львівські пані: «Здалось мені ваше пиво… Його в нас, хоч залийся».
Потому чую з амвона проповідь осоловілого від невідь-чого Іздрика з начепленими на лоба й перенісся окулярами (ось, на хвото) про… революціонера Григорія Сковороду!
«Стривай-стривай… Куди ж я потратив… – смикаю себе за вухо. – В Домініканський собор?.. На Форум видавців і т.д. і т.п.?.. А мо‘, в самісіньку найпрестижнішу дурку…» Й, тільки перегодом до мене дійшло, що я таки дістався в пишні пенати щойно розпочатої імпрези, й тута, (!) виявилося… власне сим Форумом, опікуються не хто-небудь, а безпосередньо німби: Григорія Савича Сковороди та й того ж таки Бруно!..
Овва! Замурзана хвартушна провінціалко Галіціє, рулиш ти вправно, як уже ведеться не перший рік, й, у дусі своїх же земляків – прабабусі Карла Маркса й Богдана Сташинського. Се, до слова, й підтвердила на людях президент Форуму п. Олександра Коваль: «Україну можна розвивати не лише у вишиванці, а й у смокінгу, і в кедах».
Але, звісно, найбільше я потішився від біґ-бордів закулісних промоутерів імпрези: Юрка й Ванька, на презентації книжки того ж таки Шульца. Дивлюсь, Юрко Андрухович з гребінчиком-обручем на тім‘ї, даруйте, мов та підтоптана повія з київської Окружної, щось солодко й любо балака за столом (презентує), а Ванько Малкович, за його ж спиною, Андруховича, як і подобає заповзятливому синові шинкарки, підносить і підносить «набої», себто свій же товар видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» на продажу… Й обоє на те – щебечуть солов‘їно, загляда ласо краєм ока в чужий гаманець! (Куди ж тим клятим баригам донецьким тягатися з окультуреними та освіченими галіціянтами).
Тьху на те… Й подався я, звісно, перехилити децу «Пéрлової» до найпершого генделика в середмісті. Повертатися до готелю «Власта» в номер, що вікнами виходить до прокладеної побіч залізниці, мені геть не хотілося. Там, хоч і гуркочуть потяги з мого любого й солодкого Закарпаття (сльоза на те, як проїжджав потяг, сама ж текла від щему), та так часто й дзвінко гуркочуть, що вже другу ніч у сьому місті переспав я на пташиних правах у незатишному кубику готелю «Львів». І, перше ніж іти в середмістя, пройшовся ще раз подвір‘ям палацу Потоцького межи рядами з книжковою продукцією, перекинувся з деким словечком… Люди привітні, та вкрай заклопотані сидять по ятках. Оборудка не терпить зайвих слів!
Покинув я з теплим серцем вулицю Коперника з її ж палацом Потоцького й тонами друкованих «нетлєнок», і неподалік зателефонував однодумцю. Чую у слухавку:
– Де ти?..
– Під бронзовим копитом коня князя Данила…
Іронізує:
– Не князя, а короля Данила…
– Та нехай уже під бронзовим копитом коня… неперевершеного васала Золотої Орди й ненависника галицьких боярів…
– Чекай… Через півгодини тебе заберуть…
І коли приїхав я у передмістя до осучасненої ґражди та викинув угору десницю, на ґречному подвір‘ї мені відповіли навзаєм поважні сеньйори не «в смокінгу, і в кедах», а в домотканих вишиванках:
– Най!..
Шкода, звичайно, що тронне слово про Григорія Савича Сковороду не виголосив на Форумі професор Ушкалов з Харкова… Тоді, неодмінно, й Бруно Шульц був би задоволений! А так… Іздрик… Бабло… Ванько… Юрко… Й, наступний, ювілейний, Форум відбудеться під патронатом особисто Віктора Януковича… Принаймні, сподівається на те пані Коваль.